Після підігрітого туристичного сніданку на балконі з видом на чудовий пляж Джеймс вирушив до резиденції губернатора, де о дев’ятій зустрівся з комісаром поліції, начальником імміґраційної та митної служби, а також із помічником губернатора. Усе відбулося саме так, як він і гадав. Лондонські повноваження «нагально» та «цілком таємно» справили тільки поверхове враження, і йому пообіцяли всебічну підтримку для виконання місії, проте всю справу розглядали як сміховинне непорозуміння, що трохи перешкоджало розміреному напівсонному життю маленької колонії і загрожувало комфортному та безхмарному перебуванню туристів на острові.
Помічник губернатора Роддік — обережний чолов’яга тридцяти з гаком років із рудими вусами, виблискуючи скельцями пенсне, прояснив ситуацію:
— На наш погляд, командере Бонд, а ми обдумали таку можливість з усіх... е-е... кутів, як говорять наші американські друзі, немислимо приховати в нашій колонії такий величезний літак. Єдина посадкова смуга, спроможна прийняти чотиримоторний літак, є — я не помиляюся, Харлінгу? — лише у Нассау. Якщо ж ідеться про посадку на воду, ми опитали відповідні служби найбільших островів й отримали неґативні відповіді. Радар метрологічної станції...
— На цьому радарі працює нічна зміна? — перебив Бонд. — У мене склалося враження, що аеропорт завантажений тільки вдень, а вночі трафіку майже нема. Чи є ймовірність, що нічної пори за радаром не так пильно стежать?
Комісар поліції — приємний, військового вигляду чоловік за сорок з такими начищеними ґудзиками та реґаліями, які бувають лише у тих, кому нічим зайнятись у вільний час або хто має багато денщиків — помірковано зауважив:
— Гадаю, командер має слушність, сер. Начальник аеропорту неодноразово визнавав, що коли нема рейсів, персонал розпускають. Штат у нас недоукомплектований, більшість працівників — місцеві. Усі, звісно, кваліфіковані, хоча до стандартів лондонського аеропорту і не дотягують. А радар метеорологічної станції — єдиний пристрій, що ловить низький горизонт — використовують головним чином для стеженням за кораблями.
— Цілком правильно! — помічник губернатора не мав бажання обговорювати технічні характеристики радарів чи кваліфікацію робочої сили. — Можу тільки погодитися з вами. Без сумніву, командер Бонд проведе власне дослідження. А поки що у нас є запит від держсекретаря, — він урочисто проказав титул, — стосовно підозрілих відвідувачів острова за останній час. А ваша думка, містере Пітман?
Начальник імміґраційної та митної служби — виплеканий мешканець Нассау з бігаючими карими очима та улесливими манерами — доброзичливо посміхнувся:
— Нічого підозрілого, сер. Звичайний потік туристів та бізнесменів, а також місцевих. Ви попросили мене прозвітувати за останні два тижні. — Він торкнувся портфеля, що лежав у нього на колінах. — У мене тут усі імміґраційні анкети, сер. Якщо командер Бонд бажає, ми зможемо разом їх переглянути. — Він зиркнув у бік Джеймса й відвів очі. — У великих готелях є свої детективи. Якщо треба, від них можна отримати інформацію щодо конкретних осіб. Паспорти перевірили як звичайно — відхилень не виявлено, нема жодної людини, яка перебувала б у нашому розшукові.
— Дозвольте запитати... — втрутився Бонд.
— Звісно, — з ентузіазмом закивав головою помічник губернатора. — Запитуйте, ми тут зібралися, щоб вам допомогти.
— Мене цікавить група людей чисельністю від десяти осіб, європейців, які, ймовірно, тримаються разом. Можливо, їх більше — двадцять чи тридцять. Прибули сюди літаком або на кораблі. Може, перебувають тут уже кілька місяців або навпаки — кілька днів. Я розумію, що Нассау — популярне місце для зборів продавців, туристичних аґенцій, релігійних груп та хтозна-кого. Найімовірніше, вони знімають номери поруч і влаштовують свої зібрання протягом тижня. Чи є щось подібне на даний момент?
— Містере Пітман?
— Звісно, у нас багато організацій проводять збори, що дуже вітає управління з туризму, — начальник імміґраційної служби по-змовницьки посміхнувся, немов щойно розкрив страшенну таємницю. — Але за останні два тижні у нас проводили зібрання лише Група морального роззброєння[88] в готелі «Смарагдова хвиля» та «Чудові бісквіти» у «Роял Багаміен». Усі вони роз’їхалися. Нічого незвичайного в тих зібраннях ми не побачили, усе відбулося доволі респектабельно.
88
Міжнародний духовний рух, що в 1938 р. започаткував американський пастор Франк Бакман, який вважав, що лише воєнне роззброєння не спроможне усунути розв’язання війни.