Бонд розказав Лейтерові усю довгу історію, закінчуючи брифінгом у М. вчорашнього ранку, а коли добрався до стрілянини на шляху додому, Лейтер його перебив.
— А що ти сам про це думаєш, Джеймсе? На мій погляд, то просто дивовижний збіг. Може, ти останнім часом нерозважливо чудив з чиєюсь жінкою? Такий інцидент більше годиться для Чикаго-Луп[91], аніж за якусь милю від вашої Пікаділлі.
— Для мене це повна нісенітниця, — серйозно відповів Бонд, — проте, як і для всіх інших. Єдиний, хто теоретично міг би таке вчинити, це один недоумкуватий тип, якого я зустрів у санаторії, куди потрапив через ідіотський медичний висновок. — І Джеймс, на радість Лейтера, в усіх деталях переказав сумну історію свого «лікування» у «Чагарниковому раї». — Той тип, як виявилося, належав до китайського тонгу — таємного товариства «Червона блискавка». Він, мабуть, підслухав мою розмову з архівом, коли я наводив довідки про його татуювання. Я телефонував по відкритій лінії з єдиного телефонного апарата в закладі. А згодом він ледь не угробив мене. Ну, а я, своєю чергою, щоб поквитатися, теж завдав йому чосу — підсмажив його живцем, — і підсумував: — Ось такий затишний «Чагарниковий рай». Хто би міг подумати, що морквяний сік так впливає на психіку...
— А де той дурдом розташований?
— У містечку під назвою Вашинґтон. Хоча той Вашингтон зовсім маленький, порівняно з вашим. Це поруч із Брайтоном.
— Ха! А листа відправили саме з Брайтона.
— Ще один збіг?
— Гаразд, подивимося з іншого боку. Один із моментів, на який вказали наші яйцеголові, такий: якби хтось хотів уночі поцупити літак і десь його посадити, то повний місяць став би у пригоді. Але літак викрали через п’ять днів після повного місяця. Якщо припустити, що твій підсмажений кабанчик мав відправити того листа і саме лікування змусило його це відкласти, тоді на місці роботодавців я би страшенно розлютився. Ти б теж?
— Звісно.
— Припустимо, вони наказали ліквідувати його за зрив операції, і вбивця підбирається до нього саме того моменту, коли вирішив звести особисті рахунки. З того, що ти розказав, зрозуміло, що він постраждав від твоїх процедур, але не смертельно. Ось така картина. Звісно, це припущення, але усе складається, чи не так?
Бонд у захваті розсміявся.
— Ти що, мескаліну об’ївся? Це просто низка випадковостей, таке трапляється лише у шпигунських романах.
— Літаки з атомними бомбами теж не викрадають щодня. А у нас саме такий випадок. Не буксуй, Джеймсе! Скільки людей повірять, що ти побував у всіх тих халепах? Не розказуй мені байки про шпигунські романи. Це і є наше повсякденне життя.
— Слухай, Феліксе, — серйозно мовив Бонд. — Твоя версія виглядає правдоподібно, і я сьогодні ж відправлю М. запит — подивимося, може, Ярд щось розкопає. Вони перевірять санаторій та шпиталь у Брайтоні, якщо його помістили туди. Проблема в тому, що від того бідолахи залишилися тільки черевики. Я маю великий сумнів, що вони зможуть знайти вбивцю на мотоциклі. То була робота професіонала.
— Хай спробують. Це все здійснено професійно — від планування до реалізації. Тож цілком збігається. Можеш відстукати до Лондона телеграму, а якщо соромишся, скажи, що це — моя версія. А то моя колекція нагород виглядає мізерно.
Вони зупинилися під портиком «Роял Багаміен», і Бонд віддав консьєржу ключі від авто. Лейтер зареєструвався, вони удвох піднялися до його кімнати і замовили два подвійних мартіні з льодом та меню.
Із розкішно оформленого меню, набраного кучерявим готичним шрифтом, Бонд вибрав величезну порцію салату з морепродуктів, курча по-домашньому Sauté au Cresson, що переклали як «ніжне домашнє курча, вимочене в олії, підсмажене до соковитої рум’яної кірки та розібране для зручності. Ціна — 5.35». Фелікс Лейтер замовив балтійський оселедець у кислому соусі та «рублену телячу вирізку зі смаженими кільцями цибулі по-французьки (м’ясо наш шеф-кухар відібрав із приватної ферми, воно витримане до бездоганного смаку). Ціна 5.65».
Вони дошкульно та докладно обговорили мізерність кухні туристичних готелів, зокрема брехливу пишномовність в описі страв, які, без сумніву, зберігали глибоко замороженими щонайменше пів року, а потім обоє влаштувалися на балконі, щоб обміркувати факти, котрі Бонд роздобув у першій половині дня. Нарешті, після півгодинного очікування та ще однієї порції сухого мартіні, принесли ланч. Усе це куховарство не вартувало й п’яти шилінгів. Друзі снідали у злосливому роздратуванні, мовчки. Нарешті Лейтер не витримав і відклав ножа та виделку. — Це просто гамбургер якийсь, і препоганий. Кільця цибулі ту Францію в очі не бачили, і, гірше того, — він підхопив одне виделкою, — то навіть не кільця. Це овали. — Войовничо поглянувши на Бонда, він додав: — То що, блідолиций брате мій, куди подамося зараз?
91
Другий за розміром комерційний, діловий та бізнес-центр у Сполучених Штатах після Мангеттену в Нью-Йорку.