Лейтер аж присвиснув і палко промовив:
— Оце так ляля! Не відмовився б від такої красави, щоб запускати у своїй ванні.
— Човник італійський за походженням, — пояснив Бонд. — Побудований на верфі Родригеса у Мессіні. Апарат називається «аліскафо». Має в корпусі висувні підводні крила і коли набирає швидкість, вони розкладаються, й корабель практично ширяє, у воді залишаються тільки гвинти та кілька футів корми. Комісар стверджує, що на спокійній воді може розвинути швидкість до п’ятдесяти вузлів. Звісно, для відкритого моря вона не годиться, але проектна місткість при комерційному використанні — до ста пасажирів. Думаю, цей корабель розрахований осіб на сорок, а площа, що залишилася, відведена під хазяйські апартаменти і вантажний відсік. Обійшлася, напевне, не менше чверті мільйона.
У розмову втрутився керманич катера:
— На Бей-стріт балакають, що вона ось-ось вирушить за скарбами. Компаньйони, які мають тут частку, вже з’їхалися кілька днів тому, а в море виходили лише разок уночі, мабуть, примірювалися. Кажуть, вони націлилися на Ексума-вей чи позаду острова Вотлінґ[93]. Гадаю, ви чули, що саме тут висадився Колумб у тисяча чотириста дев’яносто якомусь році. Але у нас тут де завгодно ті скарби знайти можна — біля хоч Реггід-Айленда, хоч Крукід-Айленда. Казали, що збираються в південному напрямку, але я чув, що вони пішли на схід через південний схід, — рульовий смачно сплюнув за борт. — Мабуть, жирний у них скарб, якщо вони стільки грошей викидають на вітер. Кажуть, що кожна заправка на Хойлінг обходиться їм у п’ятсот фунтів.
— А коли це вони востаннє виходили у море? — мимохідь запитав Бонд.
— Тієї ночі, коли її востаннє заправили. Тобто два дні тому. Відчалили о шостій.
Порожні ілюмінатори судна спостерігали за їхнім наближенням. Матрос, який драїв мідні частини на вигині закритого капітанського містка, пройшов через люк до рубки і заговорив у перемовний пристрій. На палубу вийшов високий чоловік у білих полотняних штанях та просторій сітчастій майці й навів на катер бінокль. Відтак щось сказав матросу, який зайняв місце біля сходів по правому борту. Коли катер наблизився, чоловік склав руки рупором і прокричав:
— Ви в якій справі? Домовлялися про зустріч?
— Мене звати Бонд, Джеймс Бонд, — прокричав Бонд у відповідь. — Я приїхав з Нью-Йорка. Зі мною мій повірений. Хочу запитати стосовно «Пальміри» — маєтку містера Ларго.
— Зачекайте хвилиночку, — матрос зник і повернувся з чоловіком у полотняних штанях та майці. Бонд упізнав його з опису в поліцейському досьє.
— Прошу на борт, — весело прокричав той чоловік і подав матросові знак спуститися та допомогти причалити.
Бонд із Лейтером вибралися з катера й піднялися сходами.
Ларго простягнув руку:
— Мене звати Еміліо Ларго. Містер Бонд, чи не так? А ви, прошу вибачення?
— Це — містер Ларкін, мій повірений із Нью-Йорка. Сам я англієць, але маю нерухомість в Америці, — вони потиснули один одному руки. — Вибачте, що турбую вас, містере Ларго, але ми бажали би поговорити про «Пальміру» — маєток, який ви орендуєте, якщо не помиляюсь, у містера Брайса.
— Не помиляєтеся, буду радий допомогти, — білосніжна посмішка Ларго випромінювала доброзичливість та приязнь. — Прошу до моєї каюти, джентльмени. Вибачте, що вдягнений не для прийому. — Він струсив з одягу невидимі порошинки і скривився. — Мої гості зазвичай попереджають мене завчасу, тож іще раз даруйте... — Ларго не закінчив фрази і провів гостей через низький люк, вони спустилися алюмінієвими сходами й опинились у головній каюті. Люк із шипінням зачинився.
Простора каюта була обшита дерев’яними панелями, на підлозі — глибокий винно-червоний килим, комфортабельні клубні крісла з темно-синьої шкіри. Сонячне проміння, що проникало крізь щілини венеціанських жалюзі на широких прямокутних ілюмінаторах, надавало приміщенню у стриманому чоловічому стилі деякої нарядності. Довгий стіл по центру каюти був завалений паперами й картами, у скляних шафах зберігалися рибальські снасті та цілий арсенал підводних рушниць, чорний ґумовий костюм для підводного плавання, немов скелет у келії алхіміка, разом з аквалангом висіли на вішакові в кутку. Кондиціонер нагнітав жадану прохолоду, і Бонд відчув, як волога сорочка нарешті відстає від спітнілої спини.
— Будь ласка, джентльмени, сідайте, — Ларго байдуже посунув карти вбік, немов вони не мали жодної цінності. — Сигарети? — Він поставив на стіл важку срібну скриньку. — Можу запропонувати вам напої... — підійшов до буфета з пляшками. — Щось прохолодне та помірно міцне? «Плантаторський пунш»[94]? Джин із тоніком[95]? Може, пива? Напевне, ви підсмажились у відкритому катері. Якби знав — надіслав за вами свій.
93
Він же — Сан-Сальвадор, що був першою землею, яку побачив та відвідав Христофор Колумб 12 жовтня 1492 року. Згодом острів захопив британський пірат Джон Вотлінґ (John Watling) і перейменував його в острів Вотлінґ, на честь самого себе. Втім, у 1925 році назву Сан-Сальвадор було відновлено.
94
Склад класичного коктейлю: темний ром — 45 мл; апельсиновий сік — 35 мл; ананасовий сік — 35 мл; лимонний сік — 20 мл; гренадин — 10 мл; цукровий сироп — 10 мл; бітер «Ангостура» — 3-4 краплі. Усі інгредієнти (крім ангостури) змішують у шейкері, відціджують у високий келих, потім додають ангостуру. Готовий коктейль прикрашають гарніром з коктейльної вишні й часточки ананаса.