Ларго розсміявся, до нього повернувся гарний настрій.
— Ось бачите, містере Бонд, — сказав, — з дощу та під ринву. Домінетта може виявитися для вас безсердечнішою, ніж я. Побачимося пізніше, друже. Повернуся до каторги, на яку ви мене прирекли.
— Дякую за гру, — мовив Бонд, — я замовлю шампанське та ікру на трьох. Мій спектр удачі заслуговує на нагороду.
Й обличчям Ларго знову пробігла тінь. Розмірковуючи, чи можна пояснити таку реакцію італійським страхом до пристріту, Джеймс пішов за дівчиною крізь натовп гравців за іншими столами до ресторану. Доміно прямувала до затишного у напівтемряві столика в дальньому кінці зали, Бонд — за нею, і тут він уперше помітив, що дівчина трохи кульгає. Її дефект здався милим, по-дитячому беззахисним і зовсім не в’язався з образом упевненої в собі та сексуально привабливої особи, якій він готовий був присудити найвищий, але й зобов’язувальний французький титул courtisane de marqué[109].
Коли принесли рожеве «Кліко» та ікру білуги на п’ятдесят доларів, а замовляти на меншу суму — нема сенсу, бо принесуть чайну ложку, Бонд спитав Доміно про її кульгавість:
— Ви, часом, не забили ногу на пляжі?
Вона швидко поглянула на нього і серйозно відповіла:
— Ні. У мене одна нога на дюйм коротша за іншу. Вам це неприємно?
— Зовсім ні. Це мило і додає вашому образові дитячості.
— Замість образу непоступливої немолодої утриманки? — в її очах читався виклик.
— Саме так ви про себе думаєте?
— Це ж очевидно, хіба ні? Принаймні так мене сприймають у Нассау, — вона не відводила очей, але в них промайнула нудьга.
— Я такого не чув. Мене чужа думка не цікавить, я звик робити висновки сам. Тварини не обговорюють інших тварин. Вони роздивляються, нюхають, торкаються. В любові та ненависті, а також у всьому, що лежить між ними, тільки ці дії насправді мають значення. Проте люди не покладаються на свої інстинкти, а хочуть перестрахуватися. Тому й питають будь-кого, варто їм кохати того чи іншого, або ні. Але, оскільки в світі мають цінність тільки погані новини, такі люди зазвичай отримають погану пораду, хоча й більш-менш кваліфіковану. Бажаєте почути, якої я про вас думки?
Вона посміхнулася.
— Звісно, яка жінка відмовиться? Розказуйте, тільки не забрешіться, інакше не слухатиму.
— Ви — молода дівчина, молодша, ніж та досвідчена, за яку себе видаєте, й одягаєтеся відповідно. Думаю, ви росли в достатку, так би мовити, як сир у маслі купалися, аж раптом миску з маслом прибрали, і ви опинилися на вулиці. Тут не розгубились, а зібрали волю в кулак і почали дряпатися в бік миски, до якої звикли. Думаю, ви не гребували нічим, довелося. Бо ви — жінка і користувалися жіночою зброєю, причому доволі вправно. Ваше тіло — чудовий актив, за допомогою якого ви отримували бажане, відкинувши убік почуття. Однак не думаю, що ви відкинули їх далеко, і вони точно не атрофувалися. Відчуття втратили свій голос, бо ви до них не прислухалися. Не дозволили собі розкіш прислухатись — інакше як дістатися своєї мети? Тепер у вас є все, — Бонд торкнувся її руки на банкетці, — однак це вас більше не втішає. — Він розсміявся. — Але що це я все про серйозне... Додам кілька дрібниць. Звісно, вам вони відомі, але просто для протоколу скажу: ви красива, сексуальна, приваблива, незалежна, норовлива, запальна і трохи жорстока.
Доміно пильно подивилася на Бонда.
— Нічого особливо проникливого я не почула. Більшість фактів ви дізналися від мене. Ну, і трохи знання характеру італійок. Ось тільки з чого ви взяли, що я жорстока?
— Якби я грав і опинився у такій халепі, як Ларго, а супутниця, котра сидить поруч, — моя жінка — усе бачить, але пальцем не поворушить, щоби втішити, вона вчиняє жорстоко. Прикро програвати на очах у жінки.
Вона запально відказала:
— Я втомилася спостерігати, як він увесь час показує понти. Я бажала вам виграшу і прикидатися не збиралася. Ви не згадали єдину мою чесноту — щирість. Якщо кохати — то до останку, якщо ненавидіти — то до сьомого коліна. Нині у нас з Еміліо щось середнє. Колись ми були коханцями, а тепер — гарні друзі, які добре розуміють один одного, і коли я назвала його своїм опікуном, то сказала майже правду. Так, я його утриманка і живу, як птах у золотій клітці. Тут мене тримає лише їжа, і мене справді обтяжують наші стосунки, — вона з викликом подивилася Бонду в очі. — Еміліо обходиться зі мною жорстоко... але водночас і людяно. Можна купити оболонку — тіло, але не те, що міститься всередині, те, що називають серцем та душею. Еміліо це відомо, він жінок не кохає, а використовує. У нього їх було тисячі. Він реаліст і розуміє природу наших стосунків. Але мені дедалі важче виконувати умови моєї частини угоди — співати, так би мовити, за питво та їжу...