Доміно осіклась, а по хвилі додала:
— Налийте мені ще трохи шампанського, а то від цих дурних розмов у роті пересохло. І купіть для мене пачку «Плеєрс»[110], — вона розсміялася. — Будь ласка, як кажуть у рекламі. Мені набридло дихати димом, я скучила за справжнім Героєм.
Бонд, замовляючи сигарети дівчині, перепитав:
— За ким ви скучили?
Дівчина вмить разюче змінилася — гіркота звітрилася, разом із маленькими зморшками довкола рота. Вона пом’якшала, голос пожвавішав:
— О, ви нічого не знаєте. Він — моя справжня любов! Чоловік із мрій. Я кажу про морячка на пачці. Ви, звісно, не придивлялися до нього, як робила це я, — Доміно присунулася ближче до Бонда, щоби той розгледів. — Вам важко зрозуміти романтизм цієї чудової картинки — справжнього шедевра світового мистецтва[111]. З цим чоловіком я вперше у своєму житті согрішила. Я носила його зі собою на прогулянки, ховала у спальні й витрачала на нього майже усі кишенькові гроші. А він на знак вдячності відкрив мені цілий світ за межами Челтнемського коледжу для дівчат. Без перебільшення, випестував мене, навчив не церемонитися з хлопцями мого віку, складав мені компанію, коли було самотньо або страшно. Він підбадьорював, захищав. Ви коли-небудь замислювались, яка романтична історія криється за цією, на перший погляд, невибагливою картинкою? Тут же цілий світ! Ось, послухайте... — Вона стиснула руку Бонда. — Це історія про Героя, про що свідчить назва на його безкозирці. В юності він служив юнґою, «пороховою мавпою»[112], чи як це там називається, на вітрильному судні, котре зображене за його правим вухом. Попервах доводилося туго — личинки в бісквітах, швайки, морські вузли та інша чорна робота; його ганяли на верхівки башт, туди, де майорять прапори, але він тримався стійко. Згодом почав відрощувати вуса. Він був рудий, та ще й красень. — Дівчина хихикнула. — Напевне, йому доводилося відстоювати серед гамаків свою гордість, чи як вона зветься у чоловіків. Але, як видно з його обличчя, — бачите ось цю зморшку між брів — та гордовитої постави, він усе витримав з честю. — Доміно зробила паузу і допила шампанське. Ямочки на її щоках поглибшали. — Розказувати далі? Вам не скучно слухати про мого Героя?
— Я ревную. Продовжуйте.
— Він об’їздив увесь світ, побував у Індії, Китаї, Японії, Америці. У нього було багато дівчат, він часто бився — на кулаках чи ножах. Але й про дім не забував — звідусіль писав листи матусі та сестрі, яка вийшла заміж й оселилася в Дуврі. Вони бажали, щоб він скоріше повернувся додому, знайшов собі гарну дівчину й одружився. Але Герой не поспішав, він мріяв про чарівну дівчину, яка дуже нагадувала мене. А потім, — вона розсміялася, — потім з’явилися пароплави, і його перевели служити на броненосець — ось цей корабель праворуч. На той момент він дослужився до боцмана, посоліднішав, облишив битися, почав відкладати гроші. Відростив чудову борідку, щоб виглядати старшим та поважнішим. А одного разу засів за шиття і почав кольоровими нитками вишивати свій портрет. Бачите, як гарно у нього вийшло: вітрильник та броненосець, кораблі, на яких він служив, у рятувальному крузі на кшталт рамки.
Завершивши цю роботу, вирішив піти з флоту — не лежала його душа до пароплавів. Ось так, у розквіті сил. Але спочатку він усе-таки закінчив картину — обвів золотою ниткою канат довкола рятувального круга. Й одного чудового вечора, коли сонце сідало, повернувся до рідного дому. Після життя на флоті, сповненого пригод, цей захід сонця здався йому таким сумним, красивим та романтичним, що мій Герой вирішив закарбувати його на іншій картині. Тож на свої заощадження купив у Бристолі паб і щоранку перед його відкриттям працював над нею, поки не закінчив. Ось тут можна побачити маленький вітрильник, який доставив його із Суеца додому — з парусиновим мішком, повним шовків, мушель та сувенірів з дерева. А цей Нідлський маяк[113] вказав йому шлях додому того чудового тихого вечора. До речі, — вона насупилася, — маю зазначити, що мені не подобається його капелюх, та й варто було додати Н.М.S.[114] перед назвою судна, але тоді напис вийшов би кривобоким, і навряд чи туди вмістилося б слово «Герой». Визнайте, що в цілому це страшенно романтична картинка. Я вирізала її з моєї першої пачки сигарет, коли вперше палила в туалеті й мене знудило, але носила її з собою, поки картинка не потерлася. Тоді я вирізала нову. Не розлучалася з цією пачкою, допоки справи стали зовсім кепськими і мені довелося повернутися в Італію. Там я не могла дозволити собі купувати «Плеєрс» — в Італії вони страшенно дорогі, тому перейшла на дешевші — «Націоналес».
110
Один із слоганів маркетингової компанії («Player’s Please»), розрахований на масовий ринок; цей слоган заохочував до купівлі широке коло покупців — чоловіків та жінок.
111
Таку заяву навіть перебільшенням назвати важко. На пачці на фоні заходу сонця грубувато намальований у профіль мужній бородатий моряк у безкозирці; на задньому плані ліворуч — вітрильник (вважають, що це — H. M. S. Britannia) праворуч — пароплав з височенним димарем (H. M. S. Dreadnought або H. M. S. Hero).
112
Член обслуги корабельної гармати в епоху вітрил, головним завданням якого було підносити порох з артилерійського льоху до гармат, в мішках чи картузах з зарядами, що дозволяло мінімізувати ризик його загоряння та вибуху. Цю функцію зазвичай виконували юнги у віці від 12 до 14 років, оскільки вони могли швидко бігати, а через низький зріст їм було легше пересуватися в обмеженому просторі між палубами корабля.