Над головами в кабіні закрякало радіо.
— Борту N/АКОІ, — пролунав металевий голос. — Ви перебуваєте у забороненій зоні. Негайно поверніть на південь. Борт N/АКОІ, викликає ракетна база Ґранд Багами. Негайно звільніть простір!
— Чорт з вами, — мовив Лейтер, — не будемо перешкоджати технічному прогресові. Ми побачили все, що хотіли. Не вистачало, щоб вони поскаржилися на нас на Віндзорський аеродром, — і заклав крутий віраж. — Якщо ця виставка досягнень людського генія не вартує чверті мільярда доларів, тоді я чудак на букву «м». І це — за якихось сто миль від Нассау. Для «Диско» — раз плюнути.
Радіо знову прокинулось і грізно загарчало:
— Борту N/АКОІ. Ми повідомимо про ваше вторгнення у заборонену зону та відмову вийти на зв’язок.
Тримайте курс на південь і стережіться турбулентності. Кінець зв’язку, — радіо вимкнули.
— Отже, вони точно проводять ракетні випробування. Позирай назад — скажеш, коли розпочнуть. А я знижу оберти — цікаво подивитись, як десятки мільйонів доларів платників податків вилітають у трубу. Дивися, радар розвернувся на схід. Ох, буде спекотно! Я бував на командному пункті — зараз у них на величезному екрані блимають лампочки, спостерігачі припали до перископів, а по системі гучного зв’язку, напевно, лине: «Радіосигнал у нормі... Відпустити попереджувальні зонди... Телеметрія у нормі... Тиск у паливних баках також у нормі... Гіроскопи в нормі... Ракета до пуску готова... Запустити самописи... Зелене світло на запуск... Десять, дев’ять, вісім, сім, шість... Пуск!»
Незважаючи на яскраву виставу Лейтера, нічого не сталося. Потім через окуляри Бонд помітив струминку пари з-під хвостової частини ракети; струминка перетворилася на хмарку пари та диму, а сліпуче біле полум’я стало червоним. Затамувавши подих, — бо видовище насправді жахало, — Бонд у деталях описував Лейтеру: — З-під стартового майданчика вириваються пломені. Тепер — цілий потік. Ракета, здається, сидить на вогні. А зараз потроху піднімається. Боже, яке прискорення! Тільки що вона була тут, а за мить — іскра в небі. Тепер і вона зникла. Отакої! — Бонд витер чоло. — Пригадуєш, я розповідав тобі про справу з «Мунрейкером», якою займався кілька років тому? Цікаво подивитись, як це виглядає ззовні.
— Пригадую. Тебе тоді дивом не підсмажили, — Лейтер перервав ремінісценції Бонда, звернувши розмову в практичну площину. — Отже, зараз летимо до цих відмілин на північ від Біміні. Звідси — сімдесят миль.
Пильнуй добре — якщо проскочимо мілини, доведеться сідати на тенісних кортах «Фонтен Блю» в Маямі»[126].
За чверть години побачили внизу намисто острівців, які ледь виступали з води. Довкола мілководдя — ідеальне місце, щоби сховати «Віндікатор». Вони опустилися до висоти сто футів і на мінімальній швидкості зиґзаґом облетіли всю групу. Вода була настільки прозора, що Бонд бачив великих риб, які нишпорили в коралових кущах та водоростях. Величезний ромбоподібний скат зарився в пісок, коли його накрила тінь літака. Зеленуваті прибережні води були прозорими й невинними, і шанси приховати тут щось значне видавалися не кращими, ніж у відкритій пустелі.
Літак рушив на південь — до Північного Біміні. На острові розмістилися кілька будинків та рибальські готелі. Дорогий моторний катер для глибоководної рибалки вийшов у море, на кормі стирчали довгі вудочки. З колодязної палуби народ весело махав маленькому літакові. Дівчина, яка засмагала голяком на даху рубки катера, похапливо прикрилася рушником.
— А блондиночка-то справжня, — зауважив Лейтер.
Вони подалися на південь від Біміні до Кет-Кейз. То тут, то там бачили рибальські човни.
— Даремна робота! — зітхнув Лейтер. — Рибалки давно б його знайшли, якби він був тут.
Вони продовжили рухатися на південь. За тридцять миль далі на карті адміралтейства був розсип безіменних краплин. Темно-синє глибоке море почало зеленіти на відмілинах. Вони пролетіли над трьома акулами, які безцільно кружляли на одному місці. Далі — знову нічого: піщане дно під дзеркальною поверхнею та окремі острівці коралів.
Пролетіли далі — вода стала знову синьою.
— Що ж, це все, — похмуро сказав Лейтер. — За п’ятдесят миль звідси — острів Андрос. Там повно народу. Хтось обов’язково почув би літак. — Поглянув на годинник. — Пів на дванадцяту. Що робимо, блідолиций брате мій? У мене пального лише на дві години.
Якась деталь не давала Бонду спокою. Маленька неув’язка, що поставила величезний знак запитання. Що не так? Акули! Там глибина не більше сорока футів! І вони кружляють на одному місці. Чого б це? Три штуки. Там має бути щось мертве, те, що привернуло увагу до цього конкретного місця.