Бонд замислився. Машина їхала околицею Нассау повз халупчини, що тіснилися за розкішними фасадами будинків уздовж узбережжя. За своє життя він не виконав багато наказів, але в даному випадку йшлося про непокору наказам прем’єр-міністра Великої Британії та президента Сполучених Штатів — двох наймогутніших лідерів світу. Однак події і насправді розвивалися дуже швидко. До того ж саме М. відрядив його сюди і, правильно він діятиме чи ні, М. завжди прикриє, навіть якщо йтиметься про його власну кар’єру.
— Я згодний, Феліксе, — відповів Бонд. — Якщо у нас буде «Манта», ми й самі впораємося. Головне — з’ясувати, коли бомби піднімуть на борт «Диско». Є у мене ідея... Звісно, шкода засмучувати Доміно, але спробую її переконати. Висади мене біля готелю, і займуся цим. Зустрінемося тут о пів на п’яту. Зателефоную Харлінгу — може, є новини про «Диско», а також попрошу його повідомити тобі, якщо розпочнеться якийсь рух. Стосовно літака все зрозуміло? Гаразд. Особистий жетон Петаччі поки залишу в себе. Побачимося.
У холі готелю Бонд ледь стримався, щоб не побігти. Разом із ключами портьє на рецепції передав йому телефонограму. Він прочитав її у ліфті. В записці від Доміно було: «Зателефонуйте мені якнайшвидше».
У номері Бонд одразу ж замовив клубний сандвіч[131]та подвійний бурбон із льодом, а тоді зателефонував комісарові. «Диско» на світанку пришвартувалася біля нафтоналивного причалу і повністю заправила баки. Потім перейшла до якірної стоянки напроти «Пальміри». Пів години тому, точніше, о пів на другу, з яхти спустили гідролітак, який із Ларго та пілотом на борту вилетів у східному напрямку. Тільки-но почувши цю новину від дозорних, комісар умить зателефонував до Віндзорського аеродрому, щоб відстежити по радару літак, але той летів дуже низько, на висоті трьохсот футів, і вони швидко загубили його серед островів приблизно за п’ятдесят миль на південний схід. Новин більше не було, лише портові служби попередили про американську атомну субмарину з дружнім візитом. Це все, а чи поталанило щось дізнатися Бонду?
Джеймс ухильно відповів, що зарано робити висновки, але відчуває, що операція набирає обертів і просить, що дозорні відразу ж повідомили про повернення гідролітака на яхту. Він також просить комісара передати цю інформацію Феліксові Лейтеру, який, напевне, уже перебуває в кімнаті зв’язку. Чи може він надати Бонду якусь машину, щоби хоч трохи розв’язати руки? Так, «ленд-ровер» підійде. Будь-що на чотирьох колесах.
Бонд зателефонував Доміно до «Пальміри». Почувши його голос, дівчина пожвавішала:
— Джеймсе, де ви пропадали увесь ранок? — вона вперше назвала його по імені. — Я хотіла запропонувати поплавати після обіду, бо ввечері мені треба на яхту. Еміліо сказав, що сьогодні вночі ми вирушаємо за скарбами. Як мило з його боку — взяти мене! Але це — страшенна таємниця, нікому не розповідайте, будь ласка. Він не каже, коли ми повернемося, може, опісля підемо до Маямі. Я просто подумала... — дівчина затнулася й після недовгого вагання продовжила: — Я подумала, що коли ми повернемося, ви, можливо, вже поїдете, а ми так мало бачились. І вчора ви раптово пішли з вечірки...
— У мене страшенно розболілася голова. Думаю, переборщив із сонцем. Спекотна днинка була! Я не хотів іти. І я з радістю поплаваю з вами. Де саме?
Доміно надала детальні інструкції. За милю від «Пальміри» є чудовий пляж. До нього веде бокова дорога, там будиночок під солом’яним дахом — не можна не помітити. Пляж там кращий, аніж на «Пальмірі», пірнати цікавіше, та й людей менше. Він належить шведському мільйонерові, але його тепер нема. Коли Бонд зможе туди доїхати? За пів години буде чудово. Вони матимуть більше часу. Попірнати.
Принесли замовлений бурбон і сандвіч. Бонд їв, дивився в стіну й думав про дівчину — мрійливо, але з печаллю, розуміючи, наскільки круто зміниться її життя сьогодні увечері. На нього чекала важка розмова, хоча все могло скластися зовсім інакше. Він пригадав, як уперше зустрів її — в солом’яному капелюсі, насунутому на самий ніс, блідо-блакитні стрічки розвівались, як обоє мчали Бей-стріт. Чорт забирай...
Джеймс загорнув плавки в рушник, одягнув шорти і темно-синю бавовняну сорочку фірми «Сі Айленд», перекинув через плече лейтерівський лічильник Гейгера й поглянув на себе у дзеркало — звичайний турист з фотокамерою. Перевірив, чи на місці особистий жетон, і вийшов з номера.
131
Величезний сандвіч з вареним м’ясом, нарізаним скибочками, шинкою або смаженим беконом, салатом, помідорами і майонезом. Подають між двома скибками хліба, зазвичай підсмаженими. Згідно з легендою, такий сандвіч винайшов Річард Кенфілд, коли придбав у 1894 р. «Саратога-клуб», щоб перетворити його на казино.