— Але такої інформації, Джеймсе, тобі точно ніхто не надасть. Усе страшенно засекречено. Думаю, нас там навіть у сортир не пустять. Сьогодні морячки настільки поведені на секретності, що зайвий раз не чхнуть — через загрозу нацбезпеці.
— А що тобі відомо про «Манту»?
— Що ж, капітанові ми цього не скажемо, але, звісно, в ЦРУ нам розповідають деякі характеристики таких атомних субмарин, щоб ми могли розтовкмачити нашим агентам на що звертати увагу в донесеннях. Цей човен — класу «Джордж Вашингтон»[132], водотоннажність — чотири тисячі тонн, екіпаж — сто осіб, вартість — сто мільйонів доларів. Відстань необмежена, пливи куди завгодно, поки припаси не скінчаться або ядерні реактори не потребуватимуть дозаправки — миль отак через сто тисяч. Якщо у «Манти» таке ж озброєння, як у «Джорджа Вашингтона», то це — шістнадцять вертикальних пускових шахт, дві батареї по вісім, для твердопаливних ракет «Поларіс» з дальністю дії дванадцять тисяч миль. Команда називає пускові шахти Шервудським лісом, бо вони пофарбовані зеленим, а ракети у відсіку виглядають, як товсті стовбури дерев. Ці ракети запускають із глибини. Човен у той момент зупиняється і стоїть рівно. У ракети закладають точні координати корабля через хитромудрий пристрій, що називається астронавіґаційний перископ. Усю цю байду, разом з координатами цілі, вводять у пам’ять ракети автоматично, старший оператор натискає кнопку — і стиснене повітря вистрелює ракету через воду. Після виходу з води запускається твердопаливна ступінь, звдяки якій ракета летить до цілі.
— Насправді підводні човни — пекельна зброя, якщо подумати. Тільки уяви, що можна вистрелити з будь-якої точки світу і рознести столицю тієї чи іншої країни до чортів собачих. У нас таких човнів уже шість. Пречудовий стримувальний засіб. Ніхто не знає, де той човен і коли він ударить. Це тобі не авіабаза з пусковими установками, запуск із яких можна відстежити і вдатися до контрзаходів.
— Раніше чи пізніше вони знайдуть спосіб відсте-жити і човни, — зауважив Бонд. — Наскільки розумію, атомний заряд, підірваний у воді, надсилає таку потужну ударну хвилю, що знищує усе живе на площі у сотні миль. Чи є в них зброя меншої потужності, ніж ракети? Що можна застосувати проти яхти, якщо доведеться атакувати?
— Човен має шість торпедних апаратів спереду і, здається, кулемети чи щось подібне. Ось тільки чи погодиться капітан застосувати зброю проти неозброєного судна за наказом двох цивільних, причому один із них — лаймі. Сподіваюся, капітан отримав з військово-морського департаменту не менш однозначні накази, ніж ми з тобою.
Величезна субмарина м’яко ткнулась об причал. Із борту кинули ліні, спустили алюмінієвий трап; з боку різношерстого натовпу, який стримували поліцейські, почулися привітальні вигуки.
— Поспіли з козами на торг. Народ торжествує, а в нас навіть чепчиків нема, щоб кидати. Давай, ти реверанс роби, а я їм доземно вклонюся.
ПОРА ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ
Підводний човен виявився надзвичайно просторим, а всередину вели справжні сходи, не драбина. Тут було затишно, стіни пофарбовані двома відтінками зеленого, а комунікації — в яскраві кольори, що створювало майже святкову атмосферу. В супроводі вахтового офіцера — молодика років двадцяти восьми — вони спустилися на дві палуби вниз. Повітря (70 градусів за Фаренгейтом та 46% вологості — за поясненнями офіцера) приємно освіжало. На нижній палубі вахтовий повернув ліворуч і постукав у двері з табличкою «Командер П. Педерсен, ВМФ США».
Капітан виглядав років на сорок. Квадратне, типове скандинавське обличчя з коротким волоссям, що тільки почало сивіти, очі проникливі, веселі, рот та підборіддя — рішучі. Він сидів за металевим столом, на якому були акуратно розкладені папери, та курив люльку. Перед ним стояла порожня філіжанка кави та лежав блокнот для рапортів, у якому він щось писав. Капітан підвівся, потиснув руки гостям і жестом запросив сісти у крісла, а офіцерові мовив:
— Будь ласка, Стентоне, принесіть кави. А це відправте, — і простягнув аркушик з блокнота. — Терміново. — Він сів. — Що ж, джентльмени, радий вітати вас на борту. Командере Бонд, мої особливі вітання представникові Королівського флоту. Ходили на підводних човнах раніше?
— Ходив, — відповів Джеймс, — але хіба що як баласт. Я служив у розвідці Королівського військово-морського резерву, спецпідрозділ.
Капітан розсміявся.
132
Серія з п’яти атомних підводних човнів із балістичними ракетами ВМС США. Перший у світовій історії проєкт ПЧАРБ (Підводний Човен Атомний з Ракетами Балістичними). Була на озброєнні флоту з 1959 до кінця 1980-х років. І. Флемінг тут перебільшує не по-дитячому: швидкість надводна — 16 вузлів, підводна — 22 вузли, водотоннажність — 6 тис. т, екіпаж — 112 осіб. Ракети можна було запускати з глибини 25 метрів при швидкості не більше п’яти вузлів.