— Супер. А ви, містере Лейтер?
— Жодного разу, капітане. Але в дитинстві мав свою субмарину, запускав її у ванні. На жаль, батьки не дозволяли використовувати її на повну котушку.
— Як і хлопці з Морського департаменту. Не дають розгулятися. Хіба що на випробуваннях. Тільки-но розженешся, а стрілка вже на червоній лінії. Гаразд, джентльмени, — капітан поглянув на Лейтера, — то що тут за гармидер? Такої кількості секретних депеш я не отримував з часів корейської війни. Остання, наприклад, була від командувача ВМФ, особисто. У ній повідомлялося, що я переданий у повне ваше розпорядження, а в разі вашої смерті чи недієздатності, — у розпорядження командера Бонда, допоки о 19.00 не прибуде адмірал Карлсон. То про що йдеться? З рапортів мені відома лише назва — «Операція «Кульова блискавка». Що за операція така?
Бонду сподобався командер Педерсен, легкий у спілкуванні, з почуттям гумору, та й із тим, що зветься старим словом, — харизма. Поки Лейтер розповідав історію від початку аж до відльоту Ларго на літаку-амфібії та домовленостей з Доміно Віталі, він розглядав його безпристрасне насмішкувате обличчя.
Сюди долинала мішанина корабельних звуків — тонке завивання генератора доповнювала музика «Інк Спотс»[133], які співали «Люблю каву, люблю чай». Час од часу гучномовець над капітанським столом оживав і проспівував додаткові строфи: «Робертса до старшини», «Головний інженер викликає Оппеншоу», «Блакитна команда — до відсіку Ф», а також звідкілясь із періодичністю дві хвилини лунало якесь смоктання та булькання від механізму на кшталт помпи. Скидалося на те, що перебуваєш у голові в робота, гідравліка та механіка якого відповідала на команди невидимих операторів.
Хвилин через десять командер Педерсон відкинувся у кріслі, узяв люльку і почав неуважно її набивати.
— Нічого собі історія, — мовив, посміхнувшись. — Дивно, але навіть якщо б мене не засипали депешами з Морського департаменту, я би повірив. Раніше чи пізніше щось таке мало статися. Чорт забирай, я, капітан атомної субмарини, тягаю ядерні ракети по усьому світі. Але мене така доля не може не лякати, бо на березі в мене є дружина та двоє дітлахів. Ядерна зброя надто небезпечна. Та що казати, будь-який із цих карликових островів може вимагати від Сполучених Штатів викуп, якщо націлить хоча б одну з моїх ракет на Маямі. І ось я, такий собі Пітер Педерсен, тридцяти восьми зроду-віку, може, сповна розуму, а може, й ні — хтозна, маю на кораблі цілих шістнадцять таких штукенцій — достатньо, щоби стерти з лиця землі, скажімо, Англію. Але все це, так би мовити до слова, — він поклав руки на стіл перед собою. — У вашому бездоганному плані, джентльмени, бачу один прокол. Ваш план ґрунтований на припущенні, що цей Ларго має з хвилини на хвилину повернутися на літаку з бомбами на борту. Якщо бомби у нього, а з того, що ви розказали, сумнівів у мене не залишилося, дівчина має нам просигналити. Коли це станеться, ми наблизимся і заарештуємо судно або підірвемо його до дідька. Правильно? А якщо він ті бомби не привезе або, з якоїсь причини, ваша дівчина нам не просигналить, що тоді?
— У такому разі, — спокійно відповів Бонд, — ми простежимо за яхтою, сядемо їй на хвіст до завершення терміну ультиматуму, тобто протягом наступних двадцяти чотирьох годин. Це все, що ми можемо зробити в рамках закону. Коли термін закінчиться, передамо справу нашим босам, і хай уже уряди вирішують, що робити з «Диско», «Віндікатором» та усім іншим. Правда, може статися, що до того моменту якийсь непоказний чоловічок у моторному човні дістанеться узбережжя Америки, і Маямі злетить у повітря. Або бомба вибухне деінде у світі. У них більш як достатньо часу, щоб відвезти бомби з літака на тисячі миль звідси. А це означатиме, що ми провалили справу. Наше становище нагадує мені ситуацію зі сищиком, який відстежує людину, котра, на його думку, замислила вбивство, але він навіть не впевнений, чи має та зброю. У детектива нема іншого виходу, ніж ходити за тією людиною по п’ятах і чекати, коли вона витягне нарешті пістолета. Тільки того моменту сищик може або пристрелити її, або заарештувати. Так, Феліксе? — звернувся Бонд до Лейтера.
— Усе правильно. Річ у тім, капітане, що командер Бонд і я на сто відсотків упевнені, що з Ларго ми не помиляємось і саме йому доручено доставити бомбу до цілі. Через це ми трохи запанікували й викликали субмарину. Можу закластися на соточку, що він перевозитиме бомбу сьогодні, бо завтра спливає термін. До речі, капітане, як довго вам розкочегарювати машину, чи як це називається на атомних підводних човнах?
— Можемо відчалити за п’ять хвилин. Мене тривожить інше, джентльмени, — капітан похитав головою. — Не знаю, як нам відстежити «Диско»...
133
The Ink Spots (Чорнильні Плями) — американський поп-гурт, який існував у 1930-1950-х роках. Популярність здобув завдяки унікальному музичному стилю, що поєднував у собі риси ритм-енд-блюзу та рок-н-ролу, а також піджанру ду-воп.