Пізніше я дізнався, що ніхто інший, як сам Вальдек, дозволив цю проЧесію і навіть перекрив одну смугу руху на вулицях Сільській, Липовій та Третього Травня. Цей хитрий покидьок відчув вітерець перемін. Веремії, звісно, йшли обома смугами. Приїхали телевізійники з Вроцлава, журналісти фотографували, і було що фотографувати. Веремії пройшли повз ділянки і зупинилися лише біля ділянки Жанетки. Там отець Рубік стояв біля заздалегідь підготовленого вівтаря і служив месу. Статую поставили в дерев'яній каплиці на цегляній платформі. Матвії оточили каплицю і залишалися там навіть після того, як останні віруючі покинули ділянку. Вони постійно охороняли статую, вдень і вночі. Додам, що ця маленька каплиця була на краю, біля сусідньої ділянки, і вона не заважала, коли спочатку архітектор з Бжега, а потім землемір, зайнялися ділянкою.
— Збисю, заради Бога! — схопила мене за руку Данусь. — А що, як той ідіот Хенєк й справді збудує це святилище?
+++
На початку весни наступного року з-під снігу виринуло зовсім інше місто. Я впізнав його по туалетному паперу. Правду про світ слід шукати близько до тіла, і так було в цьому випадку. Не знаю, як у вас у Кракові, але в Олаві пан міг підтертися пальцем, "Трибуною Люду", або квитком з тих дурних автобусів, які Вальдек випустив на вулиці. Я пам’ятаю радість, коли Данусь повернувся з Квадрацяка, навантажена срайстрічкою[87]. Усі тут мало не кинулися до туалету, захоплені перспективою щедрого витирання. Ви регочете, але уявіть собі життя без туалетного паперу, або, ще краще, з тим, що продавали на Квадрацяку. Він був сірий і рвався під час користування, як передвиборчі обіцянки. А потім раптом, навесні вісімдесят дев'ятого, можна було хоч заклеїти очі тією паперовою стрічкою, можна було мати ці рулони різного кольору хоч на кожен день тижня. Хоча раніше його ніде не було, раптом він з'явилося всюди: у магазинах, на ринку поруч із нами та у щойно відкритих вальорках — тих закапелках, в яких торгували хімією з Німеччини, різнокольоровими солодощами та, звісно ж, тим папером.
З вальорок Дануся приносила пральний порошок у різнокольорових коробках, шампунь з кондиціонером, реклама яких постійно крутилася по телевізору. Мені також подобалися ці вальорки, бо раптом виявилося, що я можу запропонувати клієнтам щось більше, ніж просто "варс" та "пшемиславку". Я купував воду Joop! Pour та леза для гоління Polsilver, а продавчиня діставала мені шампунь Old Spice з-під прилавку. Йшов він як лялечка, і клієнти постійно його просили. Вони також вимагали мило Protex, помаранчеве. Я відмовляв, бо воно було дорогим і поганим, залишало червоні плями на шкірі. Не одна людина, почувши, що у мене немає Protex, розверталася і бігла до того хитруна на вулиці Стшельній, який виглядав так, ніби він разом з Віннету щойно підстрелили бізона.
На ринку на тій же площі я натрапив на електричну машинку для стрижки волосся. Площа взагалі повністю змінилася. Картопля та кури зникли, торгували напоями в банках та підгузками. Якось приблизно в той час з балконів зникли мотузки з пелюшками, зробленими зі праної тканини. Звідусіль гриміла жахлива музика з касет, ніби хтось з динаміків бив мене по голові. Було страшно туди ходити з дитиною, ще й тому, що всюди тобі нав'язували "цвіркунів"[88]. Порнографію, мій пане, так. Газети з голими жінками. Я, мій пане, порнографії зовсім не розумію. Дурний хлоп надивиться на тих голених теличок і втрачає апетит до справжніх жінок. Звичайно, такі журнали мають право на існування, але тут їх кидали на прилавки, як раніше "Świat Młodych" чи "Przyjaciółka". Підлітки, десяти-дванадцяти років, тицяли носами в надруковані груди. І саме на такому столі я побачив цю машинку. Якби ж то одну! У хлопця їх було з десяток, і ще з десяток у його скриньці. Пане, машинка для стрижки Bosch. Ви могли отримати одину раз на три місяці з Австрії чи Західної Німеччини, і цей хлопець продавав їх дешево, мов ті яйця. Я одразу ж купив одну і був у захваті, поки вона не зламалася через кілька днів стриження. До речі, це був Bosh, а не Bosch. Тим часом хлопець з ринку зник.
Ще ми купили новий телевізор, Sanyo. Це сталося тому, що Ромек отримав новий відеомагнітофон і віддав нам старий. Він запитав, чи хочу я його, тож я і взяв. Ось таким він був. Віддавав подарунки, які нічого йому не коштували. Хлопці ошаліли від радості, але їхні обличчя потьмяніли, коли виявили, що програвач не можна підключити до нашого "рубіну". Я пішов за телевізором і одразу ж повернувся з цим Sanyo. Пам'ятаю, як ніс коробку перед собою, з розпростертими руками, як моряк Бальтони[89]. Ми підключили його, і це було чудово. Куба витягав від мене якісь гроші від мене і мчав до забігалівки, яка відкрилася на вулиці Бжеській, щоб поміняти касети. На них було по два різних фільми на одній, якась нісенітниця про інопланетян, що живуть в океані, напівоголених командос та молодих євреїв, які прагнуть репродуктивного успіху на пляжах Тель-Авіва. Ну і що, погано? Ми дивилися його всією сім'єю; Данка пила джин-тонік, я — "Смірнофф", хлопці — кока-колу, і це було дуже смішно.
88
"Цвіркун" (пол. Świerszczyk) = так наживався популярний журнал для наймолодших, типа нашого "Барвінка" чи "Малятка". Порножурали, про які говорить Автор, були того ж формату, що й давні "цвіркуни".
89
Мережа магазинів, яка з 1946 року постачала товари на польські кораблі продовольство. На рекламі фірми був моряк, що несе щось велике. Рекламні сумки Балтони були гордістю сімей (як і "певексу"). Історія підприємства скінчилася в 1997 році величезною аферою.