Пан Больо, нібито, майже збожеволів, коли це почув. На його думку, хлоп із хвостиком мав такий вираз на обличчі, ніби хотів дістати пістолет і стрілити Хеньові між тих довірливих очей. Але нічого такого він не зробив, лише, пане Лукаш, закрив валізу, гримнув на своїх і забрався з ділянки. Перш ніж поїхати, він побажав Хенєкові гарного дня і висловив упевненість, що незабаром вони знову побачаться. Шкода тільки, що вони не стали друзями.
— З Богом! — Хенєк помахав йому рукою.
Пані Чеся в цей час виливала пиво з ящика до дренажної канави.
+++
Чоловік з хвостиком не був єдиною важливою особою, яка раптово запала любов'ю до Хенєка. Біля будівництва на Новому Отоку почав крутитися Вальдек. Він приїжджав на "полонезі", сам або з дружиною, дивився, як йдуть роботи, і питав, чим може допомогти. На його думку, такий великий громадський вчинок нагадував розбудову міста в сімдесятих роках, і він охоче додавав, що в нові часи, коли правлять облігації та гроші, трохи духовності піде Олаві на користь. Ймовірно, він зрозумів, що лише диво може принести йому перемогу на місцевих виборах.
Що я маю панові сказати? Під Вальдеком і справді було гаряче. Спочатку комуністи провалилися на виборах до Сейму, а потім ще й Мазовецький[90] став прем’єром. Вальдек називав його нічим іншим, як мухомором, і постійно підкреслював, що люди з "Солідарності" не мають жодного досвіду в управлінні. На його думку, стався, щонайбільше, струс після якого все повернеться до норми. Потім, однак, Раковський[91] виніс прапор, і Вальдек залишився без вигідної політичної приналежності. Тоді він заявив, що його заслуги перед містом є невимірними, і олавці, без сумніву, віддячать йому за доброту, яку він виявляв до них роками. Опитування вказували на щось інше. Вальдек почав бігати містом, як курка з відрубаною головою, і так його закинуло аж до Хеня.
— Ми двоє, і ніхто інший, зробили для міста найбільше, — сказав він моєму братові. — Було б непогано, якби ми зараз про це пам’ятали. Ми мусимо триматися разом, хай там що. Інакше ми пропадемо. Американці захоплять наше місто. А що з ними прийде? Свідки Єгови! Харе Крішна! Сатаністи! Хеню, любий, боюся, що ти можеш мати рацію щодо кінця світу, і справді, щось воно тут не так.
Якраз привезли цемент, і Хенєк бігав разом з усіма між фундаментами та бетономішалкою, по дошках. Цемент навряд чи зачекає, тож Вальдек бігав разом з Хенєком туди-сюди, поруч із тією тачкою.
— Ну, я все це знаю, і саме тому ми тут працюємо. Тільки не дуже розумію, як я міг би тут допомогти. І все ж, добрий Вальдеку, з того, що я пам’ятаю, ми не завжди ладнали.
— Ой, хто любиться, той і чубиться, Хеню, — задихався Вальдек. — Адже я не прошу багато. Якби ти тільки міг сказати у своїй проповіді, що є такий виборчий комітет, і я в цьому комітеті…
— Ага, ясно, проблема в тому, що через мене промовляє Матір Божа, а я сам по собі нічого сказати не маю.
Тоді Вальдек відвів Хеня вбік. Хенєкові це не дуже сподобалося. Він намагався працювати нарівні з робітниками, і зараз відчував себе дурно, що стоїть і базікає, коли інші орють. По-моєму, він собі тим дужо зашкодив, здоров'я собі знищив, ти більше, що був не дуже сильним і до такої праці не звичним.
— Хенєк, я ж знаю всі твої проповіді, — пояснював йому Вальдек. — Я читаю їх, підкреслюю дещо і намагаюся жити згідно з тим, що там написано. Адже Матір Божа говорить про політику. Вона рекомендувала Валенсі піти на паломництво до Ченстохови і благословила Радянський Союз, хоч яким би огидним він не був. Хенєку, ти ж маєш з нею чудовий контакт, ви, я б сказав, старі знайомі. Ти б не міг переказати їй кілька слів про слугу Божого Вальдемара та його громадянський комітет? Ти знаєш, що нам загрожує? Якщо переможе хтось інший, він може скасувати дозвіл на будівництво. Нехай тільки побачить, що насправді є в документах…
— Такі дива вже траплялися, — відповів Хенєк після довгого роздуму. — Проте я розумію і маю для тебе втіху. Скажи мені тільки, ти віруючий?
Вальдек завзято кивнув і перехрестився на доказ. Хеньо поклав йому обидві долоні на плечі й сказав:
— Добре. Якщо ти віруючий, то я тобі допоможу.
Щасливий Вальдек повернувся до себе. Він балотувався, зрозуміло, від Соціал-демократії Польської Республіки, і крім нього в офісі на Кам'яній сиділа зграя старих товаришів, які нервово трималися за свої крісла. Вони організували народний фестиваль в амфітеатрі, на який ніхто не прийшов, бо ті, хто зараз не слухав Качмарського[92], стояли в чергах за касетами тієї "Депеші", як мій син. Вальдек, щоправда, надрукував трохи плакатів із собою, тільки вони загубилися на стінах, пофарбованих у червоний колір "Солідарності". Бідолаха ходив по домівках, ніби ми жили в Америці, і організував передвиборчий мітинг під ратушею. В його бік полетіли яйця, ще до того, як він відкрив рота. Наприкінці він оголосив своїм друзям, що перемога у них у кишені, бо ж їх підтримує Хенєк, веремії підуть до урн, і все буде гаразд.
90
Таде́уш Мазове́цький (1927-2013) — польський публіцист, громадський діяч і політик, один із лідерів руху "Солідарність" та перший посткомуністичний прем'єр-міністр Польщі (1989—1991) й у всій Центрально-Східній Європі. Близький друг Іоанна-Павла II.
91
Мечислав Францишек Раковський – польський державний, партійний та громадський діяч, Голова Ради Міністрів ПНР, останній 1-й секретар ЦК ПОРП.
92
Яцек Марчін Качмарський (1957-2004) — польський співак, автор пісень, поет та письменник. Його звали бардом Солідарності — він написав багато пісень, в яких нав'язував до польської традиції патріотичного опору проти ворогів та критикував комуністичний режим (зокрема