— Збишеку, заспокойся. — Дануся бачила, що я втрачаю нерви. — Мабуть, ще сидить на ділянках, грип лютує, тож до Хенєка біжать усі, кому не хочеться чекати в поліклініці. Він зараз повернеться, побачиш, а якщо не можеш витримати, їдь на Оток. Якщо там Хенєка не буде, запитай Польдека, куди він пішов. — Так вона казала, тримаючи мене за руку. — Тільки почекай ще з чверть години, охолонь, випий води, я не дозволю тобі сідати в машину в нервовому стані. Скільки ти випив?
На ділянках було порожньо, а пан Польдек сказав, що Хенєк пішов до себе, тобто до нас, не попрощавшись ні з ким. Він часто так робив, я почув те, що можна було зрозуміти. Адже він перебував з людьми з самого ранку. Пан Болек уже повернувся до Вроцлава. З Польдеком і вирваною з ліжка Жанетою ми почали шукати бідолаху, взявши до компанії кількох заблукалих п’яниць. З останніх користі було мало, бо спочатку вони репетували всю ніч, а потім, коли вже вичерпалися сили, дійшли висновку, що шукати нікого, бо Хенєк живим потрапив до раю.
Я знайшов його врешті-решт за мостом на Звєжинець, там, де колись була бійня, ну, але цього пан і не може знати. Він сидів на сходинках і дивився на Одер. Знаєте, це було останнє місце, де я б його чекав знайти. На цих сходах у теплі ночі збиралася молодь. Сам я, коли навчався у професійному училищі, теж сюди приходив. Наскільки знаю життя і Хеньо, він перелякав усіх закоханих. У всякому разі, на цих сходах, крім нього, нікого не було. Брат сидів між використаним презервативом і пляшкою. Я ламав собі голову: дати йому по пиці чи обійняти?
— Я страшенно перепрошую і краще не хочу думати, що пережила добра Данута. — Хеньо мав достатньо розуму, щоб згадати Данусю, коли щось накоїв. — Я був такий втомлений і хотів посидіти без дзижчання над вухом. Поглянь на цю воду, Збишеку, вона така спокійна, але ж поглине нас усіх. Забере дітей і домівки. Заллє нам горлянки. Набряклі трупи попливуть цією річкою!
Він заплакав і впав мені в обійми. Він так страшенно плакав, і саме тому я його не побив.
Відтоді він регулярно зникав, і ми звикли до цього. Не для того тримаєш пророка в домі, щоб лежати з копитами під ковдрою. За весь час життя з нами він зникав ще кілька разів, потім Чеся з приємною невимушеністю повернула нам цю проблему. В середньому раз на квартал, десь перед північчю, з ліжок нас витягав запиханий Польдек і казав, що Хенєк знову не повернувся додому. Я брав придурка в машину, і ми вирушали на об’їзд. У Хенєка було кілька улюблених місць, і ми завжди знаходили його в останньому, незалежно від того, яким шляхом я їхав.
Іноді він сидів на іншому березі Одера, неподалік від Звєжинця. Вночі там було досить моторошно, до того ж Хеньо обирав відокремлені місця і дуже не хотів, щоб його знайшли. Мені доводилося пробиратися між покрученими деревами, які, мабуть, ще садив Якуб Собеський[93], одного разу я заблукав на старий німецький цвинтар. Кладовище — це занадто гучно сказано, просто купа старих, похилених надгробків, до того ж чагарник, білки та сови. Я, пане Лукаш, до боязких не належу, але тоді мені здалося, що бачу тінь, яка вилазить із крипти, і це була, ручаюся, тінь мого тата. Хенєк у цей час сидів у очереті й бовтав воду палицею.
Я також знаходив його біля старого елеватора, де часто причалювали баржі, такі самі, як ті, на які ми дивилися в дитинстві. Хенєк залазив на таку, йшов на корму і там сідав, висунувши ноги над водою. Крім того, йому подобався старий міст через Одер, особливо коли рівень річки був низьким і можна було пройти під опору, і він, Хенєк, сидів саме під цією опорою. О третій ночі, на мокрій купі піску, мов водяник, оточений непотрібними скарбами, відданими річкою: скриньками, шматками порцеляни, олов’яними тарілками, годинниками та гільзами з рушниць. Втім, неважливо. Де б я його не знайшов, він завжди розповідав ті самі байки про сині трупи і потоп, який поглине нас усіх.
+++
Коли каплиця була вже побудована, і вже готувалися зводити костьольну вежу, Хенєк вирішив, що на Оток має завітати Святий Отець. Нагода була чудова, бо наближалася десята річниця об’явлень, і Хеньо був впевнений, що польський Папа такої нагоди не пропустить.
— Я нещодавно розмовляв з ним, і він пообіцяв, що приїде. Прийде, освятить костьол і каплицю, відслужить месу і проведе ніч у нашому будинкові паломника. Я дуже хотів би побачити вираз обличчя кардинала, коли він про це дізнається.
93
Якуб Собє́ський (1591-1646) — шляхтич Речі Посполитої, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. На чолі власної гусарської хоругви брав участь у поході королевича Речі Посполитої Владислава IV Вази на Москву у 1618 році. Свій перший бойовий досвід він здобув під час облоги Московського кремля, під стінами якого отримав поранення. Відіграв важливу роль під час Хотинської битви 1621 року Брав участь у розробці умов Хотинського миру 1621 року між Османською імперією та Річчю Посполитою.