— Мені так страшенно боляче, і я не можу його зняти, — скаржився Хенєк. Надворі вже розвиднілося, і прийшов час починати ранкову метушню, але Хенєк все ще тремтів над столом. Уявіть собі людину, якому відбили нирки, а потім втопили в сортирі. Ось так виглядав мій молодший брат.
— Хенєку, я багато чого розумію, але в тебе немає жодної корони.
Хеньо дивно подивився на мене, ніби я був чужинцем. Я дуже добре пам'ятаю той погляд і жаль, який я відчував, бо сказав щось непотрібне.
— Вона вростає мені в голову. Вона просвердлюється до мозку і розштовхує кістки. Я відчуваю, як тріскаються кістки в моєму черепі, і я все менше і менше відчуваю себе там, у своїй голові, – сказав брат лагідним голосом, трохи як дитина, яка благає втомлених старих людей повірити в його нісенітниці. Потім він підняв чолку. Вона, пане Лукаш, пішла сріблом, на середині голови повстала лисина, але волосся з боків було довшим, бо він рідко ходив до салону. Під ними, шановний пане, простягався ряд струпів і шрамів, ідеально рівних, мов кільце. Деякі були старими, інші все ще гноїлися. Таке паскудство виникає, коли хтось дряпає шкіру. Бідний Енгельс колись ходив з такими.
І що мені було робити? Насварити Хеня? Я ж просто міцно обійняв його і сказав ті речі, які брат у відчаї повинен почути. Я не хотів його відпускати. Можливо, це дурість, пане Лукаш, але я хотів, щоб йому знову виповнилося дванадцять, щоб я міг його захистити. Надійна Данусь принесла бинти та перекис водню.
— Що ти накоїв, любий ідіоте? Чи тобі п'ять років, що ти власну шкіру так скубеш? — питала вона. — Хочеш колупатися в мозку? Там нічого немає, ах ти Валтасар нещасний, а зараз я тобі розповім, що буде. Негайно йди до лікаря, а потім ми справді поїдемо у відпустку, хоча Болгарія з тобою, з нашими дітьми, і понад усе, з тим старим цапом, — вона мала на увазі мене, — це така радість, що я б краще крізь пекло з Жанетою пішла. Ніякого будівництва! А з Божою Матір'ю поговориш, якщо лікар дозволить.
Хенєк спробував доторкнутися до забинтованої голови і одразу отримав ляпаса по зап'ястках. Він стояв, я пам'ятаю, випнувши груди, але сховав руки за спиною.
— Мені треба повернутися на Оток. Сьогодні десята річниця. Сьогодні ми відкриваємо святилище. Святий Отець приїде.
— Ну, прийде вже! А може, хтось ще? Богусь Лінда[95]?
— Це можливо, бо кожен може навернутися, — відповів Хеньо. — Щиро дякую за добрі слова, за чай і перев'язку. Мені і справді треба йти. Я послухаю вас, але пізніше. Скоро все закінчиться, і я зможу відпочити.
Сварку, що почалася, мабуть, було чути навіть на Псовому Полі[96]. У будь-якому разі, сусід знизу стукав у стелю мітлою, наказуючи нам закрити хлібала. Насправді, Дануся здебільшого кричала, Хенєк відповідав святоєбливим скигленням, а я, будучи мудрою людиною, зварив собі каву та чекав, поки крики закінчаться. Хенєк взував своє взуття — моє, звичайно ж, оскільки він прийшов босоніж, вибирав куртку зі шафи тощо. Данка кричала, що якщо він піде після того, що ми для нього зробили, та ще й у позиченому одязі, то може ніколи не повертатися. Хенєк сумно посміхнувся у відповідь і зачинив за собою двері.
— Ти його бачив? Що за слимак! — продовжувала кричати Дануся. — Ні, Збишек, я серйозно, нехай він зникає з нашого життя. Нехай просто жре свої вафлі! Нехай молиться до самої смерті! Хай чухає череп, поки не доколупається до носу з іншого боку. Ні, Збишек, мені на все насрати.
Вона сіла, задихана і красива. Мені подобалися ті моменти, коли її гнів вщухав. Я перевів подих, відновив самовладання. Раптом Данусь вихопила каву з-під мого носа.
— І що ти тут сидиш, дурню? Біжи за ним! Бо з ним ще кривда трапиться!
+++
Я прибув до Отока перед шостою, розлючений ранньою побудкою і мовчанням Хенєка. Я ледве припаркувався, як Геньо вже виліз без жодного слова і поплентався до будинку паломника. Був червень, самий початок червня, сонце вже було високо, і коли я вийшов з машини, то натрапив на намет першої допомоги та пана Польдека, який пояснював сонним матвіям, що робити, якщо хтось з вереміїв знепритомніє на цій сковороді.
Щодо вереміїв, то поки що прибуло лише кілька, можливо, п'ять автобусів, машин у десять разів більше. Але кажу вам, була лише шоста година ранку. Прибували і з Олави, хвилею, бо, мабуть, прибув поїзд. Ті, хто повз на колінах, як завжди, кидали перед собою сітки та підтягували свої слабкі тіла до них. Решта рухалися повільно, щоб не наздогнати тих, хто повз на колінах. Веремії увійшли до костьолу, розійшлися по площі, і нарешті пан Лукаш, у всьому тому святилищі зробилося навіть досить пусто.
95
Богуслав Лінда (нар. 1952) – дуже популярний польський актор і режисер ("Охоронник для дочки", "Пси" та ін.).