Не дуже мені хотілося мотатися за Хенєм, тому я вирішив побродити по території. Мені було нудно, тож що я маю вам розповісти? Крім того, я ніколи святилища толком і не бачив, бо спочатку його будували, а потім було багато вереміїв. Мені не було чим зайнятися. Я не знаю, чому я вам це пояснюю. Мій брат хуйнув нову Ченстохову на чотирьох гектарах, хіба я не мав піти на огляд визначних пам'яток?
Так ось, костьол був нічого собі, трохи кремового кольору, з акуратною башточкою та аркадами з боків, щоб можна було сховатися від сонця, не заходячи всередину. Під дахом висів напис ТУТ МАРІЯ ПРИХОДИТЬ З ДОПОМОГОЮ. Внизу чекала мідна табличка, яку потрібно було ще прикрутити. Її охороняли, бо, звичайно ж, мідь, але що, матвій би мене не впустив? Там, на цій табличці, було написано, що 8 червня 1983 року Хенріку Хауснеру з'явилася Богоматір. Напис був гарний, але скромний. Хочете побачити?
Зсередини костьол, мій пане, не дуже відрізнявся від інших костьолів. Біленький, з килимом посередині та вівтарем у дещо заглибленому приміщенні. У будь-якому разі, він був тьмяно освітлений, і чогось явно бракувало; там був такий порожній простір. І знаєте що? Хенєк справді впорався; не було ніякого сорому; зрештою, мало хто з пенсіонерів створює такі дива з нуля.
Я кинувся до каплиці, і там, пане Лукаш, я справді втратив дар мови. Каплиця стояла осторонь, з'єднана з будівлею церкви переходом. Це не має значення, бо я намагаюся сказати вам дещо інше. Ви чудово знаєте, що я думаю про всю цю гігантську справу, про об'явлення, чудеса сонця та сестру Фаустину на телеграфних дротах[97]. Чи думав я коли-небудь передумати? Ніколи в житті. Але я одного разу завагався, саме тоді, коли увійшов до каплиці, все ще задовбаний усім тим ранком, і побачив вотивні дари. Я ж знав, що Хенєк потужно зцілює, що веремії викидають свої милиці та летять уперед, — але ортопедичні милиці в каплиці було неможливо порахувати; вони були складені за перилами, одна на одній, піднімаючись мало не до стелі. Дещо скромнішим виглядом були білі тростини, що були складені поруч зі складеними інвалідними візками. Я також пам'ятаю вітрину, окуляри в ній, чорні пов'язки на голову та жменю того, що за трохи доброї волі можна було б вважати промитим камінням з нирок. До цього додамо несортований мотлох від дрібних недуг: протези та бандажі для гомілковостопного суглоба, звичайні тростини та — посміхніться — вставний зуб та скляне око. Я очікував на стінах чоток та святих ікон. Натомість там висіли гарно оформлені медичні висновки. Той чи інший коновал гарантував підписом та печаткою, що навіть якщо він не бачив дива, то зіткнувся з явищем, що виходить за рамки медицини. Я стояв і дивився на ці писання, на всі ці предмети, і не знав, що й думати, тим більше, що їх було так багато. Я б сказав тобі те, що завжди кажу: йди і дивись. Але ні. Пан більше не зайде до тієї каплиці.
Я деякий час блукав територією, що було важкувато, бо навколо секторів вже були збудовані огорожі, а вереміїв ставало все більше. Я не встиг добре роздивитися Хресну дорогу просто неба, бо цю частину парку перетворили на злітно-посадкову смугу. Але струмок чудово протікав через сад. Ісус у натуральну величину стояв навколішки на купі щебеню, під стіною, всіяною барельєфами. Господи, чим довше я блукав, тим більше таких чудес бачив. Було два ангели на синіх колонах, дивний воїн у лускатих обладунках, кілька гіпсових Ісусів десь за будинком пароха, обеліск з терновим вінцем, отець Кольбе в натуральну величину і та статуя Іоанна Павла II. Все було вкрите квітами, оточене сяянням свічок. Хеньо також посадив безліч дерев; вони були ще маленькі, не більші за мене, тобто дуже молоді, але їм судилося рости. Дерева зараз, я думаю, ростуть швидше, ніж раніше.
Там все було так барвисто та радісно. Пане, я безмовний, коли справа доходить до таких делікатних питань. Мені просто було добре в тому костьолі. Багато праці було вкладено в те місце. Там була любов, о, стільки любові.
Я ж казав, що о шостій годині прибуло лише кілька вереміїв. Але до полудня тиснява була така сильна, що неможливо було повернутися. Машини та автобуси оточили святилище і штовхалися на поле поруч, яке хлопець не здавав в оренду Польдекові. Він не хотів злітно-посадкової смуги, тому отримав парковку, і це було жахливо. Натовп зайняв усю дорогу, аж до залізничних колій, а поліція і сокісти[98] розвертали водіїв ще в Олавському гаю. Я поклав гаманець у внутрішню кишеню, щоб нікого не вводити у спокусу.
Я намагаюся якось описати той день, але насправді не можу, стільки всього відбувалося. Пам'ятаю стільки жахливих зачісок, таких як пасма волосся збоку, щоб прикрити лисину, чи "під чеського футболіста". Я також не знаю, чому жінки фарбували волосся у фіолетовий колір. Люди співали. Час від часу хтось сперечався з кимось: через розбиту статуетку, розтоптану ногу, зламаний складний стілець. Найзапекліші суперечки закінчувалися біля криниці. Найбільш спритні веремії наносили пляшок з-під мінералки, брали воду на запас, блокуючи чергу до крану. Воду роздавали і матвії, але ж та, з криниці, нібито була чудотворна. І так воно все ходило ходором. В окремому секторі чекав Хеньо зі своєю свитою, групою короїдиків у народних костюмах та дідусів з Олавського Духового Оркестру. Лише Святого Отця весь час бракувало.
97
Сестра Фаустина (Фаустина Ковальська): Польська католицька свята та містичка (1905–1938 рр.), проповідниця культу Божого Милосердя. Сестра Фаустина відома своїм містичним діалогом з Богом, який віряни часто порівнюють з "духовним телеграфом" — можливістю кожної людини миттєво з'єднатися з Божим Милосердям через молитву в будь-який момент.
98
Сокісти - функціонери Служби Охорони Колії (SOK), звані в народі "сокісти" — це співробітники збройної та форменої служби, яка відповідає за безпеку та громадський порядок на об'єктах залізничного транспорту.