Ми ще трохи поспілкувалися, але розмова з очевидних причин не йшла. Рубік встав і обійняв мене.
— Ти хороший хлоп, Збишеку, — ледве промовив він. — Навіть коли ти блукаєш, в твоєму блуканні є щось добре. Хотілося б, щоб це було так. Але що є, то є. Нехай Ісус Христос благословить тебе.
Він зробив мені знак хреста на чолі та пішов. А я чув себе дивно. Я спостерігав за ним, поки він не зник за поворотом. Я все ще чув, як він заводить того свого "запорожця". Він все їздив ним, можете повірити? Він був як Головчиц[110] за кермом, навіть напідпитку, але того вечора я боявся, що йому в голову прийде якась дурість. Різко зверне і вріжеться в дерево або опиниться в кюветі.
Сталося щось зовсім інше. Одного вечора я ввімкнув "польсат", і там була досить непогана програма, де виступав той молодий, елегантний хлопець в окулярах, чи то Врубель, чи-то Щигель[111]. І я подивився, а там Рубік гойдається вперед-назад на своєму стільці і верзе нісенітниці про Олаву. У мене закипіла кров. Рубік спочатку сказав, що так, він служив месу в єретичному костьолі в Новому Отоку. Хенєк, за його словами, був бідною, загубленою людиною. Ним маніпулювали пан Болеслав Каргул і дружина Чеслава.
Потім він сказав, що об'явлення Хеня були хибними, що жодна Діва Марія через нього не говорила. Цей Щигель, явно розумний хлопець, одразу ж запитав, а хто ж говорив. Рубік постійно кусав губу та заламував собі пальці. Зрештою, він відповів, що не йому судити. Можливо, Хеньо збожеволів, або, можливо, через нього промовляв диявол. Що ж, шановний пане, я думав, що розіб'ю той телевізор. У мого брата було добре, чисте серце, і Рубік чудово це знав. Який ще диявол, холера ясна?
Зрештою, пан Врубель, явно добре поінформований, запитав про євхаристичне диво. Зрештою, хостії буквально почали кровоточити в руках Рубіка. Священик опустив голову, і було очевидно, що він прагнув драпонути з того стільця. Зрештою, він випалив, що в нього немає доказів, але, найімовірніше, за цією маніпуляцією стояв пан Болеслав Каргул. Він таємно забруднив гостії в табернвкулеві барвником, що є невимовним святотатством. Щигель наполягав далі, запитуючи, чи знав Хенрік Хауснер про цей обман. Можливо, і знав, відповів Рубік. Ну, і яка ж йобнута курва!
Пан, мабуть, вже трохи мене пізнав і може здогадатися, які я мав наміри. Я б пішов до Стшеліна пішки і зробив би з ним те саме, що й з Ромеком. Інша справа, що Рубік був противником. Я не боявся, я навіть не думав про страх, лише про те, що зараз ще і він відвернувся від нас. Ось чому він перестав приходити. Йому було соромно, бо цією зрадою він врятував для себе теплий куточок у Стшеліні, поки я мерзнув в сараї. Я б звільнив для нього місце; ми могли б поміститися вдвох. Він обрав інше. Так, я хотів убити Рубіка одразу після того, як розберуся з Лонгіном.
Я більше так не думаю. Якби я вбивав усіх, хто мені діяв на нерви, я б решту життя провів на тому, що ганявся б за ними з сокирою. Пане, я просто сумую за тим священиком. Мені шкода, що він перестав приходити. Я сам усіх підвів, і я знаю, як це жахливо. Рубік зараз теж це знає. Зрештою, він старий. Він би зруйнував своє здоров'я в будці, і ми б обоє спилися до смерті. Він вибрав те, що вибрав, і я тепер його розумію. Зрештою, він любив Хеня. І якщо, пане, ми виживемо, якщо нас не затопить, я подзвоню Рубіку і попрошу його відвідати мене. Чи не так, Латка? Наш священик був приємний. У тебе випадково немає кількох імпульсів на телефонній картці?
+++
У той час думки про Лонгіна повністю захопили мене. Це недобре. Людина повинна володіти собою. Чим більше я про це думав, тим більше мені подобалася моя остання ідея – задушити. Правду кажучи, я волів обміркувати це, аніж насправді когось задушити.
Я ніколи нікого не вбивав, тому не знав, як це, але озираючись назад, моя ідея була єдиною чесною. Зазвичай, наскільки я знаю, вбивають ножем, кийком або пістолетом. Нам потрібно щось приготувати для вбивства. Це зручніше, але я також думаю, що ми трохи обманюємо себе, що не ми вбивці. Пан розуміє мене? У фільмах вбивця завжди носить рукавички, і, на мою думку, це не просто через відбитки пальців.
Я цього не хотів. Навпаки. Оскільки я вже раз у житті брався за вбивство, я хотів зробити це чесно і без жодних удавань. Так само, як зі стрижкою. Я подумав, що стану перед Лонгіном, не скажу ні слова, обхоплю його шию голими руками і повільно задушу його до смерті. Я вичавлю його, як чиряк, шматочок за шматочком, і під час цього удушення Лонгін зрозуміє, що насправді відбувається і чому його душать. Я також хотів, щоб він побачив мене і подумав про Хеня. І правильно: нехай помре з моїм братом у голові.
План треба було допрацювати. Лонгін медитував на лавці серед дерев, біля повороту стежки, так що перед ним простягалися насипи Олавки. З ранньої весни він сидів так з тростиною, дивлячись прямо перед собою. Я міг підійти до нього з трьох різних боків. Про дорогу з боку Олавки не міг бути й мови – мені довелося б спускатися крутим насипом, я б упав, і що тоді? Крім того, спуск крутим схилом завжди виглядає смішно. Зрештою, я не хотів сміятися з Лонгіна. Я міг би підійти до нього ззаду, з-поміж дерев. Трохи подумавши, я вирішив, що і ця ідея мені теж не підходить. Лонгін був мерзотником і грубіяном, але він не заслуговував на те, щоб його душили ззаду, як боягуза. Навпаки, я хотів, щоб він мав чітке уявлення про те, як я наближаюся до нього. Можливо, він навіть спробує захищатися? Кожен має право захищатися, тож він теж би це зробив. Зі стежки були підходи, ліворуч і праворуч, рахуючи від Лонгіна. Ліва дорога різко повертала біля лавки, а права — пологим поворотом аж до ставка на Парковій. Проблема полягала в тому, що там ходили люди, цілі родини. Я не міг уявити, як задушу Лонгіна перед людьми похилого віку чи дітьми.
111
Врубель (Wróbel ) перекладається з польської мови як "горобець, а Щигель (Szczygieł) як "щиглик". В книзі річ йде про Маріуша Щигля, відомого журналіста, і репортера (ток-шоу