І взагалі, на Новому Отоку справжня комедія. Пан Больо прибув зі святою статуєю, тією самою, що плакала кров’ю. Як бачите, він і досі її зберігав. Ромек замкнув костьол і не виходить з свого будинку пароха. Тим часом у парку продовжується Хресна путь. Пан Больо йде попереду зі святою статуєю, за ним ідуть його найвірніші веремії та натовп переляканих жителів Олави. Вони моляться, щоб нас не затопило. Для мене вже надто пізно. Хеня ми підставили. Святилище пропало. От і все.
Я вже все оповів, історія закінчилася, а пан все ще питає. Кажуть, що коли хтось переїдає знань, то в такого починає відбивати дурість. Але нехай буде так, продовжуй пан, немає проблем. Пан хоче знати, про що я шкодую. Тож спочатку дозвольте сказати, що життя завжди було до мене добрим, і я не знаю нікого щасливішого за мене. Давайте цього і триматися.
Звичайно, все це життя в сараї я не бачу у рожевих кольорах. Однак, бачу іронію ситуації, і щось мені здається, що ранні християни також знаходили такі пустельні. Вони цього хотіли, я — ні. Що ж, я сміявся з Хеня, і зараз маю за це.
Але моє життя було красивим. Я виховав двох чудових синів. Гаразд, молодший трохи менш чудовий. У мене було багато красивих жінок і найкраща дружина у світі. Додайте до цього мою роботу мрії. Чверть століття я дбаю про те, щоб чоловіки мали гарний вигляд, і кожен, хто приходив до мого закладу, почувався краще, ніж зазвичай, хоча б на день. Цього вже немає, але це було там, і ніхто не може цього у мене відібрати. Тепер я можу ще раз це обмислити. Рано чи пізно я дійду з собою до ладу. Хто знає, можливо, ще не все страчене?
За все моє життя мене не спіткала жодна кривда. Я сам накликав на себе все зло. Зараз мені це відомо. Я не знав цього, коли намагався вбити Лонгіна. Повторю, щоб ви пам'ятали. Ніхто ніколи мене не скривдив. Скільки людей можуть сказати щось подібне про себе?
Я думав, що на цьому ми закінчимо. Але пан хотів би ще знати, що насправді бачив Хеньо. Була це Діва Марія чи ні? Я всже набалакався, і пан може зробити власні висновки з тієї моєї балаканини.
Однак ця повінь змушує вас думати власною головою. Хеньо передбачив, що вона прийде. Яким дивом? Він багато говорив нісенітниць про всілякі речі, але завжди згадував, що нас затопить, і постійно ходив до ріки. А ми відвернулися від нього. Я відвернувся від нього. Тепер, звичайно, олавці полетіли до Нового Отока, читають молитви і влаштовують єрихонські моління. Для моїх вже надто пізно. Тож я поясню панові, як я думаю. Якщо нас затопить і місто затопить, то Хенєк мав рацію. Це та загибель, яку він передбачив, і справедливе покарання для всіх нас. Але якщо ми виживемо, всю цю історію з об'явленнями слід засунути туди, куди світло не доходить. Саме так я і вважаю. Залишається одне питання, пане Лукаш. Затопить нас чи ні? Чи виживемо ми чи ні? Цього наразі ніхто ще не знає.
Дивіться, сюди йдуть веремії! Ніч, і вони притяглися сюди. Згадали про будку, дурні баби і якийсь хлоп. Палять собі громовицями. Не кличте їх! Вони знають, що це десь тут, просто не можуть знайти нашу ділянку. Вони дадуть собі раду; нехай трохи поблукають; зрештою, самі пошуки також важливі для них.
Коли вони прийдуть, розкажу їм щось інше, ніж панові. Я впевнений, пан це зрозуміє. Вони почують, що мій брат творив чудеса, без будь-яких сумнівів. Я розповім їм про вируюче сонце, про кров на облатках і об'явлення, ніби я сам бачив і чув усе це. Покажу їм хрест мого брата, ті таблички, що були збиті зі стін святилища. Нехай вони моляться за прощення своїх гріхів, щоб та жахлива вода відійшла. Я теж молитимуся, хай там що. Зрештою, мої руки не відпадуть, якщо я приєднаюся до них. Нехай вони знають, що Хеньо був святою людиною, що він розмовляв з Пресвятою Дівою Марією, творив справжні чудеса і помер через усе це.
Подивись, пан: хрест, таблички, гіпсовий отець Кольбе – це все, що від нього залишилося. Скоро нічого не залишиться, і я мушу підтримати цю пам'ять, хоча б трошечки. Нехай це дурне життя не піде марно. Так має бути, так поводиться брат.
Хвиля наростає. Хто знає, може, це наша остання година? Зрештою, подивись-но, пан, як ці веремії топчуться, які вони безпорадні в цій алейці. Вони вже достатньо наблукали. Дивись, Латко, у нас будуть гості! Ходімо, пане Лукаш, досить цих записів. Краще ходімо до них.
Краків, липень 2018 р. – січень 2019 р.
ПОДЯКИ
Жодної книги один не пишеш. Повторення цієї істини ніколи не буває достатньо.
"Культ" – це не історія про Казимира Доманського[114]. Він і Хенрик Гауснер – це дві різні людини. Їх розділяє інтелект, характер, вік, темперамент, оточення і, перш за все, родина.
114
Казімеж Доманський (нар. 8 вересня 1934 р. в Ушні, помер 21 червня 2002 р. у Вроцлаві) – католицький діяч з Олави, засновник і президент Товариства Святого Духа з 1999 по 2002 рік, ініціатор будівництва приватного храму, присвяченого Богоматері Цариці Всесвіту, Миру Божого, який був переданий Католицькій Церкві у 2005 році. Його послідовники вважали його містиком і провидцем, але його одкровення не були визнані Католицькою Церквою.
У 1967 році Казимеж Доманський оселився в Олаві з родиною. Через кілька років (у 1974 році) він змінив квартиру в Олаві та почав у вільний час доглядати за земельною ділянкою, якою володів у Новому Отоку. Він оселився на ній у вісімдесятих роках роках у зв'язку зі своєю релігійною місією, яку проводив до 2002 року.
Святилище, поставлене в Олаві Казиміром Доманським, 2025 р.
Згідно з власними розповідями Казимира Доманського, він пережив свої перші об'явлення 8 червня 1983 року. Саме тоді йому на його земельній ділянці на вулиці Новий Оток в Олаві з'явилася Діва Марія, наказавши йому зцілювати людей. Того ж дня він збудував вівтар у своєму садовому сараї та повідомив про це місцевого парафіяльного священика. Історія була широко висвітлена завдяки місцевим ЗМІ, зокрема прес-релізу у вроцлавському журналі "Sprawy i Ludzie" ("Справи і люди") та телевізійному репортажу.
Доманський стверджував, що його також відвідав Ісус Христос. 3 жовтня 1984 року Доманський оголосив, що однією з цілей його місії є будівництво святилища Матері Божої Миру на місці об'явлень. У листопаді 1985 року, після того, як початкова хвиля інтересу до об'явлень в Олаві вщухла, Доманський оголосив, що Діва Марія дозволила записати свій голос на аудіокасету. Тисячі віруючих знову стікалися до Олави, що викликало занепокоєння Громадянської міліції і, перш за все, місцевої партійної влади. Казимир Доманський все частіше виглашав свої проповіді на присадибних ділянках, закликаючи, серед іншого,
Тисячі паломників стікалися до місця об'явлень Доманського, паралізуючи життя в місті та викликаючи опір комуністичної влади. У 1985 та 1986 роках паломницький рух ще більше зріс, коли місто Олава брало участь у телевізійній програмі "Турнір міст" та після виступу генерала Войцеха Ярузельського на пленарному засіданні Центрального комітету Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП), який критикував події в Нижній Сілезії, пов'язані з нібито об'явленнями.
Незважаючи на офіційну критику з боку Католицької Церкви, Казимир Доманський та його прихильники збудували каплицю (яку він назвав костьолом), будинок пароха та паломницький будинок на власній землі в Новому Отоку, використовуючи пожертви паломників. Ці будівлі були внесені до земельного реєстру як сільськогосподарські будівлі. Він також запросив різних священиків, які вийшли на пенсію або не входили до Вроцлавської архієпархії, для проведення мес. Він також приймав інших суперечливих провидців, зокрема Вільяма Камма, відомого як Маленький Камінець.
17 січня 1986 року Польський Єпископат, після кількох років розгляду видінь, опублікував комюніке, в якому проголосив, що об'явлення позбавлені надприродності та містять доктринальні помилки. Однією з таких помилок було твердження, нібито реальна присутність Ісуса Христа в освячених облатках зникає, коли людина приймає Святе Причастя стоячи.
16 червня 1999 року Казимир Доманський та його дружина Броніслава зареєстрували Товариство Святого Духа в районному суді Вроцлава, що спричинило конфлікт з католицькою церквою щодо характеру організації. Через відсутність поступок з боку Доманського, курія у Вроцлаві видала рішення про визнання руху християнською сектою та накладення церковної заборони на товариство та його прихильників.
В середині червня 2002 року Казимир Доманський, перенісши інсульт, був госпіталізований до військового шпиталю у Вроцлаві. На смертному одрі він примирився з Церквою, отримавши від католицького капелана шпиталю відпущення гріхів та таїнство помазання хворих єлеєм. Генрик Гульбінович, митрополит-архієпископ Вроцлавський, надав йому дозвіл на поховання та дозволив поховати його на цвинтарі в Олаві.
Після смерті чоловіка Броніслава Доманська взяла на себе опіку над Товариством Святого Духа. Вона також ініціювала зусилля щодо ліквідації секти та делегалізацію товариства. В результаті угоди з Курією у 2005 році розпочався процес передачі активів Товариства Святого Духа Католицькій Церкві. 17 листопада 2005 року будівлі приватного костьолу Матері Божої Цариці Всесвіту, Миру Божого, на вулиці Новий Оток в Олаві були офіційно передані римо-католицькій парафії Матері Божої Цариці, яка там створювалася. Костьол був урочисто освячений митрополитом Вроцлавським, архієпископом Маріаном Голембевським, 22 серпня 2007 року.