Власне так сказав мій брат, і він залишив Ромека з його Гарячою жуйкою, колекцією американських стрілялок, відеомагнітофоном "грюндік" і Полом Анкою. Пізніше Ромек сказав мені, чому я не зовсім вірю, що він півгодини молився за здоров'я Хеня, за моє терпіння і за те, щоб Діва Марія вже не повернулася на ділянки.
+++
Того дня я повернувся додому трохи пізніше. Була середа. У мене тоді була справа з такою однією, чоловік якої працював позмінно в Єльчу і кожної другої середи ходив у другу зміну. В неї були діти, і їй доводилося сидіти з ними після обіду, крім середи, коли вона водила їх до Ромека на урок Закону Божого. Потім вона летіла до мене, знаєте, і одразу ж мчала назад до малої зали, в якому викладався катехізис. Це було недалеко. Мабуть, ці маленькі короїди завжди обговорювали все, що їм розповідав Ромек. Вони питали про різні гріхи, зокрема про те, що означає бути вульгарним і нескромним, а вона, моя маленька мавпочка, все пояснювала, хоча всю дорогу з уроку катехізису вся пітніла. Я знаю, бо ми разом сміялися з цього у моїй комірчині на задах закладу.
Бачу, пан біситься. Мабуть, тому, що я говорю про неї як про предмет. Без імені. Я ніколи не видам панові нічиєго імені, окрім одного. Це виникає з поваги та з практики. Зрештою, вона і досі має чоловіка, діти досі живуть в Олаві, і те, що у нас було разом, — це між нами і нікого це не стосується. Скажу лише, що вона була мила, одна з тих застебнутих на всі ґудзики, тихих, як миші, які разом з одягом скидають свої заборони та докори сумління. Все швидко закінчилося. Вона почала скаржитися, що її чоловік такий сварливий, що він зовсім про неї забув. Мені такі розмови не подобаються. Я сам ніколи не сказала жодного поганого слова про свою Данусю, бо для цього не було жодної причини. Якщо хочеш мати справку на боку, то май її. Не шукай дурних виправдань. Маєш справу заради самої справи, заради радості, заради краси, заради таємниці. Я правий чи ні?
На Спортивній вулиці хлопці одразу ж на мене насіли. Ну, вони вилізли на мене, як на дерево. Мені довелося випрямити руки. Адась висів на одній, Куба на іншій, і я ледве міг їх нести. Я поплентався, обтяжений цими двома хіхікаючими короїдиками, до їхньої кімнати. Данусь кричала, що я нанесу бруд, що вона щойно пропилососила. Вона вдавала гнів, бо любила дивитися на нас, а я кинув хлопців на ліжко і далі: заривався пальцями їм під ребра, пердів ротом у стегна. Вони кричали, реготали, мало не всцялися – ну, знаєте, радість, тобто дім. Посміялися. Я зняв взуття, поцілувала Данусю, і вона сказала, що у нас проблема, бо Хенєк зовсім збожеволів.
Брат сидів у своїй темниці. Серце боліло, як він так захарастив кімнату. Біля його ліжка стояла статуя Діви Марії, заввишки з метр, плюс корона. Поруч присів гіпсовий ангел, а на підвіконні сидів Ісус у червоному вбранні, піднявши два пальці. Через це вікно не можна було відчинити. Воняло ледацюгою, а не димом ладану. Стіна була вкрита святими образами, хрестами, чотками та фотографіями Іоанна Павла II. Я боявся, що якби відчинити шафу, з неї випаде наш великий папа-поляк. Хенєк сидів на ліжку, їв цукерки з бляшаної коробки. Я запитав його, що сталося хорошого, і він оповів мені приблизно те саме, що й Ромеку.
— Я дуже щасливий, і не знаю, чим я це заслужив. Мені зараз потрібно багато сил, брате, бо я відчуваю, що на мене чекають великі справи. Добрий отець Роман обіцяв допомогу; ми повинні звернутися до інших. Люди повинні знати. Я маю їм розповісти. Я не можу цього приховати.
Я подумав хвилинку і порадив йому не поспішати з Олавським Євангелієм[14].
— Хіба ти не пам'ятаєш, Хенєку, що зробили зі святим Петром? З святими все йде паршиво, подумай про це іноді.
— Я не боюся. Мені не можна боятися, — сказав він якось інакше, бо ніколи не діяв так швидко. — Я просто робитиму те, що мені скажуть, повністю та сумлінно. Я виконаю кожну вказівку правильно. Я дуже хотів би, щоб ти це зрозумів.
— Ну, Хеньо, я тебе чудово розумію. Я б просто волів, щоб ця пригода залишилася вдома, принаймні доки ми не дізнаємося, що тут грається.
І тут він зіскочив з ліжка та схопив мене за зап'ястя. Його очі були такими ясними.
— Збисю! — закричав він. — Що грається? Збисю, я маю зцілювати, бо мене самого зцілили! А тепер стань зі мною на коліна, будь ласка. Опустись на коліна в молитві.
Ну, це мені було зрозуміло. Принаймні, так менеі думалося, і я не хотів чути про стояння на колінах. На мою думку, розумний Хеньо знайшов спосіб уникнути операції. Він уявив собі Діву Марію та заліз їй під спідницю, таким чином втікаючи перед свердлінням голови. Я так йому і сказав. Додав, що мені такі речі не подобаються.