Він сказав щось ще в кабінеті, чого я не можу панові докладно повторити. Коли виявилося, що гематома зникла, вони взяли Хеньо в оборот, і виявилося, що в його крові немає жодних патологій. Досліджували якусь ЕКГ, альфа- чи омега-хвилі, інші дива в мозку. В будь якому випадку у Хеня, чоловіка за тридцять, все грало аж надто добре. Випускник середньої школи, молодий солдат, могли б позаздрити його результатам. Саме це сказав лікар, використовуючи багато невідомих і важких слів. Мені здавалося, що він із задоволенням визнав би мене шахраєм і скинув би зі сходів, але в нього були попередні медичні записи Хенєка, з тією гематомою та цілою низкою поганих результатів. Він дивився на них, ніби це був несправедливий вирок.
Я не знав, що сказати. Звичайно, людина щаслива, коли близька людина одужує, та ще і з власної волі. Я не міг пояснити, що сталося. За словами лікаря, такі речі траплялися частіше. Зникали тромби, пухлини та новоутворення. Тіло та мозок – це одне й те саме, сказали мені, і коли пацієнт твердо вірить у дива, тіло творить дива самостійно. Я вважаю, це трохи надумано. Вилікуйте у себе дурну застуду силою волі. Можете спробувати, але якби я був на вашому місці, у мене б з'явилися соплі. Але я не міг придумати кращого пояснення. Я боявся, що це так зване диво, це раптове одужання, штовхне Хенєка ще глибше у світ чоток та скапуляріїв[17]. Я не розумів цього, ось і все. Ні зцілення, ні благочестя. Я спіймав себе на думці, що волів би, щоб вони зробили дірку в голові у Хенєка та вирізали, що треба. Тоді все було б, як раніше. Але ж не було.
Я спакував речі Хенєка та відвів його до машини. Він знову насолоджувався всією дорогою, а я намагався придумати, як би зіпсувати йому настрій.
— Скажи мені, Хенєк, — нарешті спитав я, — про що ти говорив відносно тих переслідувань? Як на мене, ніхто нічого поганого тобі не робить. Навпаки, лікарі дуже добре ставилися до тебе.
— О так, я буду молитися за них, — відповів він. — А щодо переслідувань — це неминучість. Непорочна Діва розповідала мені про них, тому, мабуть, не варто брехати. Мене переслідуватимуть, і я буду дуже страждати, це очевидно. Я боюся, братику, але я абсолютно спокійний. Добра Пані сказала мені щось на кшталт: "Ти все подолаєш, бо Я з тобою". Тож я не хвилююся, я просто намагаюся з нетерпінням чекати цих переслідувань, якими б вони не були, — додав він і мовчав до кінця поїздки. Він дивився у вікно на будинки, корів і літо, його очі все ще радісні, але, знаєте, це була трохи інша радість, ніж раніше, ніби хтось вирушає в далеку подорож і тепер приїжджає, щоб назавжди попрощатися. Повернувшись додому, він з'їв крупник і почав молитися, а я ошалів, бо переслідування вже почалися. Можете повірити, що всі бабки Хенєка зі Святого Письма спиздили?
+++
Приблизно в той самий час до Олави прибули сапери. Ніхто їх не сподівався; того ранку вони просто висипали з вантажівок. Знаєте, воєнний стан ледве закінчився, і люди у формі не асоціювалися ні з чим приємним. Люди питали мене, чи знаю я, що відбувається, чи збираються вони знову бити людей, а ті під'їжджали до міського парку, того, що біля станції, дорогою до городніх ділянок. Вони взялися за прибирання, обрізання гілок, посадку нових дерев, посів трави тощо. Енгельсові дали по голові за те, що він запитав сапера, чи не пізно вже для такої роботи влітку. Вони також прогнали кількох гівнюків на їхніх мопедах. І тим важко співчувати, бо в парку нарешті стало тихо. Сапери виконали свою роботу, і серед них тинялися перші веремії[18]. Нікому вони не були знайомі, мало хто їх знав, звідки вони і чому вони тут. Жінки були в хустках та вовняних жилетах, чоловіки — у светрах поверх нейлонових сорочок, і все це в спекотну липневу спеку. У них були чотки, хрести та повні їжі сумки. Вони зовсім загубилися в цьому нашому парку, але боялися питати дорогу в саперів.
Солдатики забивали берези в землю, а Хеньо, на мій подив, робився письменною людиною. Пан схожий на такого типа, який не висовує носа з книжок. Це велика помилка. На старість пан ще поплаче, прочитавши все своє життя, а не проживши його. Дануся була єдиною в нашій родині, хто тягнулася до книг, тоді як Хенєк ледве літерки виписував. Він вставляв їх, як п'яниця нитку в голку. Письменство не для таких винайдено. Тож уявіть моє здивування: я сиджу з Данусею, діти сплять, по телевізору йдуть Кобра або Завжди після 21.00[19] — коротше кажучи, все прекрасно — а потім я чую такий металічний стукіт з-за стіни. Спочатку я подумав, що сусід почав записувати свої мемуари про робітничий клас, як давно обіцяв. Але ні. Я зайшов і побачив Хеня, схиленого над друкарською машинкою "лучник". Поруч з ним парував кухоль чаю. Хеньо вдивлявся в якісь каракулі на клаптиках паперу, і друкував їх. Йому було важко, бо він натискав на клавіші біблійним методом — шукай і знайдеш. Це він записував послання від Доброї Пані і навіть хотів прочитати його вголос. Я відмовився, бо мене більше цікавило, звідки взялася машинка, та ще й досить пристойна дорожня модель у валізці.
17
Скапулярій (лат.
18
Не зовсім ясно, що мав на увазі Автор з тими "єреміями" (jeremiasze), в перекладі я ж прибавив їм одну літеру спереду, взявши їх назву від слова "веремія" – Перекладач.
19
"Кобра" і "Завжди після 21.00" – польські популярні телевізійні програми. "Кобра" – детективні телевистави. Друга – щомісячний репортерський журнал, присвячений подіям в країні. Більше як двадцять років, до самої смерті, його вів Кристіан Пржисєцький.