Веремії заохочували його продовжувати своїми благочестивими вересками; у деяких вираз на обличчях був такий, ніби вони хотіли копати фундамент голими руками. Я пішов звідтіля розлючений, здивований і схвильований. Зрештою, не щодня дізнаєшся, що твій рідний брат перетворюватиме Олаву на Ватикан. Саме цього й потребувала ця земля, яка не мала щастя. Спочатку Гітлер, потім росіяни, тепер святі на хмаринці. Що ж, нема про що перейматися, він цього не зробить, сказав я собі і поїхав до міста у власних справах.
Третя касета
Олава, 12 липня 1997 року, полудень
Чи розповідав я вам про криголами? Як зима була тяжкою, ми з Хенєком йшли на Одер, щоб подивитися на ті прекрасні чудовиська. Іноді, просто на кригу. Мені так подобалося, що коли Хенєк виріс, замкнувся в собі та замовк, я пішов туди сам. Потім взяв дітей. Хлопчики були в захваті, і це справедливо, бо криголами, мій пане, чудові. Це велика радість для батьків — навчити дітей захоплюватися світом, і в якийсь момент їм подобається те саме: батькові та його синам.
Ця любов до криголамів, до замерзлого Одеру, виникла з того, що взимку у нас не було чим зайнятися. Вся любов походить від бідності. Якби у людини було все, вона б не змогла вибрати нічого, що полюбити. Такий би розгубився, як зараз, коли робить покупки в супермаркеті. В Олаві, в таких містах, зазвичай мало що відбувається, а взимку абсолютно нічого. Ти не міг піти поплавати, пограти у футбол, навіть не міг грати у війну, хіба що в Сталінградську битву. Коли я був дитиною, у нас навіть телевізора не було. У Готфрідів був телевізор, але маленький Вальдек ним не дуже користувався, бо старий виганяв його з кімнати одразу після вечері, а сам відкупорював пляшку та дивився фільми, які, за його словами, були для дорослих, хоча здебільшого це були Війна вдома чи Ганс Клосс[27], тощо.
Взимку, коли ми були маленькими, ми каталися на санчатах на пагорбі біля транспортного містечка. Потім я водив туди хлопців, поки вони не підросли. Хеньо стояв на холоді десять, п'ятнадцять годин, зцілюючи замерзлих вереміїв, а Куба та Адась скочувались з того пагорба, як колись я. Пагорб анітрохи не змінився, і якщо ви туди поїдете, то побачите його таким, яким він був тоді, з одним пологим спуском і трьома крутими для справжніх професіоналів санного спорту, маленького Хеня та мене. Мої хлопці обирали пологий схил. Від цього мені було трохи боляче за них. У будь-якому разі, там було багато людей. Батьки затягували санки на вершину, палили там, спускалися з малюками, і санки утворювали "кучу малу". Ті, що з металевими полозами, вщент розбивали санки дерев'яні, через що дядьки били один другого по пиці та погрожували один одному судовим позовом, а потім випивали пляшку миру. Кмітливіші діти, включаючи Польдека, приходили сюди вечорами з ліхтариками. Вони шукали загублені в снігу гаманці. Також ходили чутки, що всередині гори захований російський танк, і коли нам набридало їздити навколо, шукати гроші та закидати сніг за коміри слабших, ми намагалися докопатися хоча б до ствола. Тільки земля була твердою. Ми обіцяли собі, що повернемося після відлиги, але на той час у нас були кращі справи. Мої хлопці не жодного танку не шукали, пан повірить?
Я мав розповісти вам про криголами, лебедів та крижини, а сам розповідаю про гору, а пан бажає почути про Хеня. Це тому, що ви нічого не знаєте про оповіді. Ви хотіли б відкрити історію, мов файл в комп'ютері, але це просто неможливо, бо Хенєк також є в тім пагорбі, в тих криголамах і, перш за все, у воді, про яку пан так не бажає чути. Тож у суворі зими річки Одер та Олавка замерзали, іноді разом з лебедями. Так було зимою століття 1979 року, але й в інші часи, наприклад, коли скутого Хенєка вели до "воронка". Ноги лебедів примерзли. Вони махали крилами, але ріка тримала міцно. Птахи на засніженому льоду залишали жовті смуги невідомо чого. Можливо, від розчиненої в снігу крові. Видовище було жахливим. Ми кидали їм хліб. Пожежники поставили на лід драбини та повзли по них до лебедів, обережно, щоб вода не забрала їх. Вони загортали птахів у ковдри, годували їх і навіть намагалися вирізати їх з льоду, але лебеді, збожеволілі від голоду та страху, били їх крилами та щипали, важко було. Деяких вдалося врятувати, інші, кінець кінцем, здихали та були поховані під снігом. Такий мертвий лебідь на річці, пане Лукаше, виглядав дуже особливо через свою вигнуту дугою скам'янілу шию. Він нагадував велику цвинтарну лійку, яку можна знайти біля колодязя або біля старих могил у наш час.
27
Війна вдома (Wojna domowa) – телевізійний серіал, 1965-1966 роки, про дві сім'ї, які борються з проблемами підростаючого покоління. А Ганс Клосс – це герой відомого і радянським глядачам серіалу "Ставка більша за життя" (1967 рік, в головній ролі Станіслав Мікульський).