Була ще й та авантюра з росіянами. Бо росіянам було заборонено ходити на ділянки, вони взагалі не могли багато тинятися містом. Однак вони вже вросли в Олаву та почувалися тут цілком як удома. Можливо, й слушно, хто знає? Справа у тому, що пара з них вибралася до Хеня. Вони хотіли знати, а чим є та Діва Марія. І це були не звичайні росіяни з Москви чи Петербурга, а косоокі язичники з Іркутська чи звідкись ще, кремезні, з плоскими обличчями. Ніколи не відомо, кому вони молилися чи перед чим опускаються на коліна. Ну, взяли собі горілочки і прийшли.
Міліція їх пустила – а що вони мали зробити – але веремії були обурені тим, що їхні гнобителі прийшли за Господньою благодаттю, а можливо, навіть і шпигувати. Хенєкові, звісно, було байдуже. Він благословив росіян, осінив кожного з них хресним знаменням та благав їх нікого не кривдили і жити в тверезості. Важко сказати, як пішло з тим кривдженням, але після зустрічі з Хенєком у росіян горілка в пляшці перетворилася на воду. Так вони стверджували; принаймні, в неї був хороший смак, у цієї горілки, як вода, і від неї не можна було сп'яніти. Вона втратила свою ціль і призначення. Що пан каже, якесь диво? Не знаю. Дивом точно було те, що жоден з росіян не спіймав Польдека на тому, що він підмінив пляшку.
Повернімося до цих покидьків, це я про міліціонерів. Вагончика, звісно, було недостатньо. В натовп вереміїв вплутувалися тихотемні[48], тільки тих було легко впізнати, цих клятих садистів. Можна зняти форму з людини, але форму з неї не виженеш. Міліціонер під прикриттям завжди тримав свічку, мов молоток, а чотки, мов нагайку. Вони не знали жодних гімнів чи молитов, не вміли ставати на коліна і постійно дивилися на людей. Дехто навіть фотографував. Я б не витримав, але веремії підходили до цих функціонерів під прикриттям, розповідали про чудеса та зцілення, вчили їх хреститися та вручали їм самвидав з піснями про Хенєка та Олаву. Спецпризначенці нібито скаржилися Лонгіну, що так працювати не можна, і, мабуть, мали рацію. Важко бути міліціонером під прикриттям, коли всі про тебе знають.
Міліціонери сиділи і в неозначених автомобілях. Вони зайняли кілька сараїв та розташувалися в кущах вздовж дороги на Стшелін. Спостерігали за тим, хто приходить, і фотографували. Їх особливо цікавили священики, черниці, а також міські чиновники, вчителі, пожежники, навіть бібліотекарі. В основному, кожен, хто хоч трохи був пов'язаний до партійного посвідчення, міг розраховувати на чорно-білі фотографії з червоною стрілкою, намальованою над головою. Я знаю, бо бачив свою. Мало хто злякався, але дружина Вальдека перестала приходити на ділянки, мабуть, також тому, що старий Готфрід якимось чином відкинув копита під час того, як ставили бараковоз. Він, нібито, смикався і плакав, незважаючи на брак сил. Так сильно не хотів помирати. Ми з Вальдеком чували біля тіла, Ромек влаштував тихий католицький похорон, Хеньо підготував триденний єрихон, і так, у мовчазному союзі, ми попрощалися зі старим Готфрідом.
Невдовзі так вже весело бути перестало, бо Лонгін викликав підкріплення з Вроцлава. Міліціонери розташувалася на автобусному та залізничному вокзалах, виписуючи штрафи за ходіння по коліях, і оточила парк так, що туди неможливо було ходити. У нас на сходовій клітці вони стирчали безперервно. Я розповім вам про все це пізніше. Важливо знати, що міліціонери теж люди, як і ми з вами. Дехто ходив на месу по неділях, звичайно, до іншої парафії, а по понеділках, з важким серцем, ганявся за вереміями. Інші, навпаки, були раді їм нашкодити. Але найгірші речі траплялися від нудьги. Я із задоволенням повторю: нудьга – це двері, і через ці двері дурість входить у наш прекрасний світ.
Був собі один міліціонер, молодий, такий собі синок з Бистриці. Він зрікся своїх бабусі й дідуся, посварився з батьками і, мабуть, думав, що зможе підкорити світ в міліцейському мундирі. Люди стукали пальцями у лоба, питаючи, чому ти, молодий, вступаєш до міліції? Далеко зайдеш, стріляючи у своїх Але ж гівнюк знав своє. На перше завдання його відправили до вагончику, на нічну зміну. Я дивлюся на пана і чітко його бачу; пан теж прагне бігти, хоча ледве ходить. Заспокойтеся, будь ласка. Що, вже й пожартувати не можна? Ну, молодий міліціонер так довго думав, що надумав самому зірвати хрест з даху сараю.
48
Тихотемні (пол.