— Я не кохав тебе. Думав, що кохаю, але помилився.
А вона відпустила мене, сіла поруч на краєчку ліжка, запалила цигарку. Ми разом дивилися на підлогу.
— Навіть зараз, старий дурню, ти намагаєшся мене захистити, – почув я. — Ну добре. Я тобі допоможу.
+++
Вони не насмілилися його побити.
Хенєк залишив собі чотки і хрест. У відділку йому пояснили, що його звинувачують у порушенні громадського порядку та шахрайстві. Йшлося про ту статую. Лонгін згадав попередню зустріч, яка ж минула в дружній атмосфері. Шкода, що вона вже минула.
— І що, і чому ви не зробили жодних висновків?! – гримнув він. — Ви мали перебратися з ділянок до костьолу, а ви начхали на все, що ми разом вирішили. Зараз я вам скажу, що буде: ти мені зараз усе розкажеш. Ти зізнаєшся, що брехав про одкровення, що нікого не зцілюєш і вся ця галас був лише для показухи. Ти прибереш хрести, свічки, усе це лайно, ділянка має виглядати як усі інші ділянки. Ця забава закінчується, і негайно!
Хенєк, я впевнений, дивився йому в очі й навіть не моргав. Вуха в нього, мабуть, почервоніли від хвилювання, тільки Лонгін не знав, що у брата вуха так червоніють від нервів.
— Ну, так я зовсім не можу вчинити, – відповів Хенєк. — Я знаю, що пан офіцер мене покарає, але переслідування з боку пана офіцера – ніщо в порівнянні з покаранням від Доброї Пані, якщо я її не послухаю. А Добра Пані бажає мати святилище на ділянках. Тож там буде так, як є.
Хенка затягли в підвал і там довго поливали струменем крижаної води зі шланга. Кажуть, гуркіт води та сміх міліціонерів заглушили ридання. Я один іноді чую це ридання. Потім двох коновалів оглянули його, голесенького. Світили йому в горло й в очі, вставили трубки в дупу й у шлунок, порпалися між пальцями ніг, під яйцями, у пахвах і паху, відгортали кожну складку шкіри, дивилися під живіт, надутий від солодощів, і, як я знаю життя, засунули б його ще й під рентХен, якби такий мали. Все це для того, щоб знайти поріз, надріз, рану, звідки Хенєк взяв кров, щоб забруднити нею фігуру. З цього нічого не вийшло, бо Хеньо був гладенький, як свіжоспечений хлібець. Він стояв під лампою, очі в нього світилися, а ті двоє лікарів його обмацували. Так само добре, пане Лукаш, ви могли б шукати діаманти у власному носі.
Подібна доля спіткала панів Польдека і Больо: допит, камера і до коновалів. Хенєк вдихнув у цих двох ослів трохи бойового духу. Коли всі знову опинилися у своїх камерах, вони завели хором ті славнозвісні олавські пісні. Коли вони збагнули, що міліціонери від цього зляться, кожен кричав так голосно, як тільки міг. Співали, наприклад, щось таке:
Молитви гарячої, палкої потрібно
Говорить нам Пані Землі й Неба
Була без корони, у шаті не новій
Вся дуже гарна на вигляд, так і треба[52].
Бачите, я досі вмію, і я впевнений, що ті міліціонери теж вміють. Вночі Больо з Польдеком зривали собі горлянки, їхня побожність скінчилася, і вони пішли спати. Хенєк став на коліна в камері й почав молитися, тихо, щоб інші ув’язнені спали, і саме цей його спокій, ця тиша й шепіт найбільше дратували мусорів. Я їх навіть трохи розумію. Що їм було робити? Чоловік не кидається, не ковтає скріпок, а просто стоїть на колінах. Зрештою хтось із тих, хто саме був на варті, запитав мого Хенєка:
— Ти, Хауснер, за кого так молишся?
— За вас, щоб ви мене добре пильнували, – відповів Хенєк.
Як ви пам’ятаєте, брата заарештували в середу, а в четвер був день, коли Богородиця приймала на городніх ділянках. Зібралися люди, як це у них зазвичай буває, незважаючи на те, що міліція повертала машини на дорогах з Вроцлава, Стшеліна, Бжега та Олесьниці, а потяги пролітали повз нашу станцію, хоча мали там зупинитися. Ті, хто все-таки дістався, застав порожню будку і пані Чесю, яка розповіла їм, що сталося. Натовп розділився. Частина залишилася на ділянках, бо, мабуть, сподівалася, що в такій винятковій ситуації Богородиця явиться комусь іншому, а найкраще — всім. Інші побігли до костьолу, ще інші — до міліцейської комендатури, а частина, найкмітливіші, побігли до нас, на Спортивну.
— Це вже занадто, — обурювалася Данка. — Бруд і сморід в під’їзд принесли ці огидні вернигори[53]. Не хитруй, Збишку, дурня посадили, то вони одразу за розумних себе вважають. Щоб ти жодного з цих божевільних сюди не пускав, бо навіть до Трьох Королів[54] не провітримо.
Веремії залишилися під будинком. Вони молилися, співали і лежали хрестом. А було холодно і огидно. Дануся притиснула ніс до шибки, довго так стояла, і я бачив, як гнів повільно покидає її. Зрештою вона сказала щось таке:
53
Асоціація до повісті Михайла Чайковського (1804-1886) "Вернигора", в якій письменник розповідав про часи гайдамаччини. Центральною фігурою повісті є пророк Вернигора – речник польсько-українського порозуміння. Або ж до персонажа драми Станіслава Виспянського "Весілля" – леХендарного козачого пророка, лірника.
54
Свято Трьох Королів (Богоявлення) відзначають 6 січня, особливо в католицькій традиції (Польща, Іспанія, Німеччина). Воно присвячене поклонінню трьох мудреців (волхвів) — Каспара, Мельхіора та Бальтазара — новонародженому Ісусу. День символізує появу Бога в історії людства та завершує різдвяний цикл.