Рибалки були найгіршими; кожен другий був готовий ловити рибу на акумулятор. Вони тинялися по всій околиці в своїх довгих гумових чоботах. У них були вудки для нахлисту, плетені кошики та пляшки в кишенях. Один з них поїхав на своєму "малюкові" до водного очка. Таких очок було чимало поблизу Мокрого Двору. Він поставив машину, розклав стілець, закинув вудки, їв круті яйця та пив з пляшки. А вода піднялася, оточила його півколом. Йому, пане, все було до дупи. Нарешті його помітили солдати та під'їхали на бронетранспортері. Наказали йому йти з ними, бо скоро місцевість затопить, але він навіть дупи не підняв. Стверджував, що їздить сюди тридцять років, і ніхто ніколи не смів його рушити. Крім того, лаяв солдат, що ще вчора вони людей танками давили, тож вони повинні відпустити Адама Сломку[55], а його самого залишити в спокої. Сержант вдарив його по пиці та наказав силою затягнути до бронетранспортера. Нібито, цей хлоп скандалив ще у Вроцлаві. Це трохи дивно для мене, бо він викладав географію у вечірній школі та був освіченою людиною.
Нарешті, дозвольте мені сказати вам, Трестно все ж таки не залило. Тільки там не можна було витримати, бо вода прорвала всі вигрібні ями, і пахло, як за часів солтиса. Добре було, пане, дуже добре. Це було покарання за ту саренку.
+++
Грішники з Трестно киснули в смороді, а Хенєк оголосив кількість зцілених. Їх було рівно п'ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят штук. Непогано для чотирьох років діяльності. У якоїсь баби були викручені руки та ноги, Хенєк доторкнувся до неї, і вони одразу випрямилися. Кажуть, що рани закривалися під його пальцями. Він зціляв усе, що міг: хвороби хребта, виразки, рак, екзему, епілепсію, навіть варикозне розширення вен. Я знаю це, бо він записував кожен випадок у свій зошит: ім'я, прізвище, різновид захворювання, дату. Потім вклеював медичну документацію, або ж, принаймні, лікарське засвідчення, якщо йому вдавалося таке здобути. Тих чорнових зошитів було, хіба, більше за півтора десятка, вони стояли у нього на полиці в рівненькому рядочку.
Хенєк рідко коли скаржився, але я відчував, що ці зцілення його змучують. Він годинами стояв там, просто хапаючи людей за щелепи, за будь-якої погоди. Гадаю, самі об'явлення, те, що Пресвята Діва Марія говорила через нього, були для нього важливішими. Він ставився до зцілення як до звичайної побічної справи. Так я вважаю. Лише одного разу він зізнався, що втомився постійно робити добро. Люди хотіли зцілення, тому він зцілював. Що ще він міг зробити? Він був досить комічним в тій своїй стурбованості. Я попередив його, щоб він був обережним, бо незабаром лікарі з Бачинського прийдуть його лінчувати. Він не дуже хвилювався. Більшість зцілень, сказав він мені, стосувалися духовних хвороб. Я одразу запитав, що це таке. І Хенєк вибухнув добрим, хлоп'ячим сміхом.
— Вже хто як хто, Збисю, а ти повинен знати!
Якщо хтось і справді хотів лінчувати мого брата, то це був Ромек. Його буквально розносило, і б'юсь об заклад, що він приходив до мого салону не для того, щоб постригтися, а щоб поскаржитися на Хенєка. Його скиглення тривало роками. Зі стрижкою також були клопоти, бо Ромек собі подобався та постійно шукав способи покращити свою красу. Одного разу, коли ми говорили про ці зцілення, він захотів сучасну стрижку, знаєте: каре, з відкритими вухами та волоссям, злегка зачесаним назад, багато лаку для волосся. Я одразу запитав, чи готується він до весілля. Бо ті, хто готувався, стриглися саме так.
— Залиш мене в спокої, – відповів він. — П’ятдесят одна тисяча зцілених. Уявляєш собі? Чи знаєш ти, скільки Ісус зцілив у всьому Новому Завіті? Близько тридцяти. Додамо до цього хворих з Генісарету. Біблія не називає їхньої кількості, але скільки євреїв, чорт забирай, могли хворіти в такому місці, як Генісарет?
Так він говорив, а я слухав. За ним було приємно спостерігати, він сидів у кріслі, як архієпископ, і грався своїми товстими пальчиками.
— Не знаю, що тобі на це сказати. Тоді людей було менше, тож, можливо, вони й не дуже хворіли. До того ж, Ісус був скромною людиною, тому, як я знаю життя, він не хизувався всіма тими чудесами.
— Ой, що ти там знаєш, що ти там знаєш? — обурився Ромек.
У нього також була з ним проблема: його обличчя було квадратним, мов дорожній знак, і він поводився як Річард Чемберлен у фільмі Птахи в тернині. Я запропонував йому запустити чолку, яка б зробила його обличчя довшим, але він не слухав. Я сказав:
55
Адам Анджей Сломка (нар. 23 листопада 1964 р. у Цешині) – польський політик, активіст демократичної опозиції в Польській Народній Республіці, член Сейму першого, другого та третього термінів з 1991 по 2001 рік. Кандидат на посаду Президента Республіки Польща на виборах 2005 року. У березні 1985 року його було взято під варту за діяльність у Конфедерації Незалежної Польщі, а згодом засуджено до 2 років і 6 місяців позбавлення волі в рамках так званого другого проЧесу KPN. Його було звільнено у вересні 1986 року. Того ж року мати Адама Сломки загинула в центрі Катовіце під смертельним наїздом автомобіля, яким керував Зигмунт Зигадло (заступник командира воєводської Громадянської міліції, відповідальний за Службу безпеки). У вересні 1988 року Адама Сломку було засуджено комісією з розгляду проступків до 3 тижнів позбавлення волі за участь у протестах на сілезьких шахтах. Він був одним з організаторів та промовців на демонстрації 11 листопада 1988 року в Катовіце, на яку напали співробітники Громадянської міліції, дружинників та Служби безпеки. До кінця 1980-х років він співпрацював з різними опозиційними групами, зокрема з "Солідарністю, що бореться". Він брав участь у редагуванні та виданні підпільних журналів.