— Збисю, я давно знаю, що життя — це мука, — сказала Дануся, прокидаючись зі неглибого сну. — Діти ледь вчаться. Куба приніс живу качку. Нам мало платять. Вчора якийсь ідіот запитав мене на роботі, чи правда, що Ісус прийде на Різдво і забере нас живими до раю. Треба знаходити розраду в дрібницях, я теж це зрозуміла. Наприклад, нещодавно я була рада, що у нас тут тихо.
Вона мала рацію, але мене спантеличувало щось інше. Якого чорта Хеньо возиться з цим диваном? Ну придивлюся до зарази, подумав я, і попав в десятку. Я ввірвався в кімнату саме тоді, коли він піднімав диван. Він тримав його над головою і нишпорив у кишенях у пошуках грошей. Витаскував, здебільшого, з королями, але були ще й Шопен, а Виспянського, десять тисяч, я вперше побачив саме тоді його у Хеня[60]. Стільки бабла!
— Зачекай, я тобі допоможу, — сказав я і кинувся підтримати диван. Я відразу ж сунув туди голову і, скажу вам, мало не звалив тягар собі на кабак. Усередині, де мала бути постільна білизна, лежала гора грошей. Марки, фунти, бельгійські франки, чехословацькі крони, складені в пачки, кожна скріплена гумкою. Зовсім як у якогось мафіозі. Хеньо давив масу ніби дракон на скарбах.
— Хеню, і що це має бути?
— Ну, гроші.
— Бачу, що не священицька риза. Звідки ти їх взяв?
— Люди дають, я і беру. Вони образяться, якщо я не візьму.
— Як вони їх дають?
— Зазвичай, кладуть їх до кишені. Я навіть не знаю коли. Просто коли я повертаюся з ділянки, я сповнений цих грошей.
— Це вони тобі стільки дали?
— Так, але це ще не все. Мені довелося заплатити ті штрафи. Іноді пан Болеслав приходить і просить пожертву на якусь гідну справу. Нещодавно він привіз ксерокс з Франції. Він порядна людина, і такій людині завжди варто допомогти.
Так я розмовляв з Хенєком. Я міг би підстригти всю Польщу і то не нажив би такого статку.
Я показав Хенєкові, як тихо складати диван. Він пообіцяв, що буде вже тихо, і попросив мене вже іти. Він хотів помолитися за Больо та інших порядних людей, які набивали йому кишені грошами.
Данусь збожеволіла, коли дізналася, що Хенєк ховає у дивані.
— Вони нас усіх повбивають. Хтось прийде вночі і задушить нас. Повір мені, Збишеку, у мене на такі речі нюх. Великі гроші означають не менші клопоти.
Вона мала рацію, хоча це хтось інший, а не Хенєк, втягнув нас у халепу. Це сталося в неділю. Знаю, бо ми як раз їли сімейний обід. Це важливо, прошу пана. У кожного було багато справ; я навіть працював по суботах. І я подбав про те, щоб ми хоча б неділю проводили разом, і тому так розлютився, почувши дзвінок у двері.
У двері дзвонив чоловік, схожий на вампіра, витягнутий такий, у сірому костюмі, з папкою в руках. Він хотів знати, чи живе тут Хенрік Хауснер, той лиходій, який його обдурив. Саме це слово він і використав: "лиходій". Я одразу ж запитав його, коли він востаннє отримав в зуби, і поки він обмірковував відповідь, Хенєк вибіг у коридор із залишками супу на підборідді. Він слушно припустив, що це хтось прийшов до нього. Інший хлоп одразу ж понизив голос, пробурмотівши лише:
— Мені дуже шкода, але мені справді потрібно побачити Хенріка Хауснера.
Вся штука полягала на тому, що коли він говорив це, то дивився на Хеня. Я йому так і сказав. Він відмовився вірити і заявив, що розмовляв з Хенріком Хауснером два місяці тому у себе в будинку у Валбжихові. Він ще впевнився, чи це той самий провидець з Олави. Все стало дивно, і ми нарешті запросили хлопа до дому. Данусь пригостила його обідом. Я слухав, що він говорить, і мені навіть стало ніяково, що я махав йому кулаком перед обличчям. Цей хлоп був інженером і виховував своїх п'ятьох дітей у великій побожності. Він чув про об'явлення на ділянках, але ніколи раніше не був у нас. До Валбжиха приїхав тип, представившись Хенріком Хауснером, і обдурив цього ідіота на тридцять кусків на будівництво святилища, яке нібито вже було на повному ходу. Нібито, вже монтували дах. Він також пообіцяв поставити табличку з іменем жертводавця в церкві. Хлоп нарешті приїхав до нас і пішов на ділянки, але таблички там не було. Ніхто також і святилища не будував.
Я трохи покопав. Пан Больо, стурбований тим, що хтось намагається влізти в його бізнес, запропонував допомогу. Він поширив інформацію серед вереміїв. Виявилося, що той самий шахрай був у Стшегомі, Швидниці та кількох інших містах. Він носив великий хрест на грудях і вимагав гроші у людей, видаючи себе за Хеня.
60
На польських банкнотах 1974-1993 років були зображені: на банкноті в 2000 злотих Мєшко І і Болеслав Хоробрий; Шопен – на банкноті в 5000 злотих; Виспянський (як і у Автора) – на банкноті в 10000 злотих. На додачу: Коперник – на 1000 злотих.