+++
Пан і справді хоче говорити саме про це? Я оповідаю про другу містичку, про шахрая, а ви питаєте про качку. Чому хоча б не про Латку? Де ж та клята кішка? Гаразд, часу у нас достатньо. Так от, качку звали Фелюсь[61]. Куба приніс його з ринку.
Тоді на ринку саме це і продавали. Селяни з'їжджалися зі своєю худобою. У них були кури, гуси, качки, іноді поросятко, а також молоко, сир і якась західна електроніка. В базарний день у нас можна було купити все.
Куба любив ганяти за мною на ринок і постійно намагався мене натягнути на якусь купівлю. Я давав йому кілька злотих, хоча й ненавидів жебракування. Він мріяв про всілякі нісенітниці. Електронний годинник. Калькулятор. Викидний ніж. Ну, ніж я б не дозволив йому купити, принаймні не якусь дешевку. Я додав йому грошви до фінки. Фінка, мій пане, це зовсім інша пара калош. У кожного хлопця має бути щось таке.
На ринок приїхала баба з кошиком, повним каченят, і Куба одного вкрав. Уявлення не маю, як йому це вдалося, бо у кожної торговки є очі на потилиці. У порівнянні з такою, охоронець у таборі є сліпим, як кріт. У будь-якому разі, Куба якимось чином свиснув качку і приніс її додому під курткою. Звичайно, він нікому не сказав, окрім брата. Вони ховали цього жовтого монстра цілий тиждень. Уявіть моє здивування, коли я видивився цих покидьків. Я кинувся до хлопців і подивився, а посеред підлоги стояло каченя, закидає голову, дивлячись на мене і все ще клацаючи дзьобом. Я думав, що в мене галюцинації, як у мого бідного Хеня. Він бачив святих, я бачив домашніх птахів.
Я ніколи не бив своїх дітей. Мій батько колись бив мене, і це саме тому. Зламався я лише один раз. Я поклав Кубу на коліно і відпиздюрив його відкритою долонею за крадіжку. Він якось витримав, але коли я схопив Фелюся за шию і сказав, що ця гидота одразу ж піде до супу, Куба зламався, як ніколи раніше. Він буквально не міг дихати від плачу. Поруч вив Адась, також закоханий у Фелюся. Я подивився на дітей, потім знову на качку. У Фелюся були холодні, порожні очі, він смикався, махав крилами і намагався вщипнути мене за руку. До всього цього підійшла Данусь і спитала, чи ми зовсім побожеволіли.
— Залиш це, Збишку, – сказала вона, після того як я пояснив, що відбувається. — У нас вдома вже є пророк, який перетворив свою кімнату на прохідний двір. Статуя мажеться кров'ю, я її чищу, а потім не можу випрати ганчірку. Ми ж планували завести хлопцям якусь тваринку. Ця качка тобі й справді перешкоджає?
Так Фелюсь і залишився з нами, і мені навіть сподобався цей маленький покидьок. Він був досить дивним для качки. Якось ми дали йому макарони з сиром. Він їх полюбив і відтоді їв лише їх. Від макаронів він розтовстів до розмірів бультер'єра; такий у нього був темперамент. Насправді, він був меншою проблемою, ніж кішка, але з ним було дуже весело. Ми грали в хованки. Фелюсю потрібно було лише почути команду "а ну мотай звідси, кача!", щоб побігти в глибину квартири. Він заповзав під раковину або під ліжко, пробирався за телевізор. Якщо його знаходили, він махав крилами та крякав. Він також дуже ретельно ставився до чистоти і справляв нужду виключно на газетку.
Звичайно, іноді він створював проблеми. Коли з'явився Фелюсь, для нас зникло Різдво. Він ненавидів ялинки. Важко сказати чому. Тоді в нас ще були справжні ялинки, зрубані прямо в лісі. Я ставив їх у відро з водою, щоб вони довше стояли. Щойно я встановлював одну, щойно я випускав його з поля зору, Фелюсь одразу ж брався за справу. Він стрибав на ялинку, збивав її та рвав гілки, як Тузик грілку. Його неможливо було відтягнути. Тож я купив другу ялинку. Принаймні цю нам вдалося прикрасити. Хлопці самі склеювали гірлянди, а Фелюсю доводилося сидіти замкненим в іншій кімнаті. Такого негідника не впильнуєш. Він два дні шукав оказії. Дорвався до ялинки, перекинув її, розбив кульки, а ті гарні гірлянди, які були зроблені злопцями, порвав, пожував і виплюнув на килим.
— Цього року на Святвечір[62] буде бульйон, – оголосила Дануся. Але з Фелюсем нічого не сталося.
Хлопці вигулювали качку по всій Олаві. Дануся зробила Фелюсеві повідок і червоний бант. У такому одязі він ходив по околицях. Хлопці іноді відпускали його, бо він так гарно приносив назад гілки. Але побачивши собаку, Фелюсь перетворювався на диявола. Він настовбурчував пір'я і кидався вперед на пласких лапах, не приховуючи своїх вбивчих намірів. Йому хотілося замордувати, розірвати її або хоча б забити до смерті. Вигляд величезної, розлюченої качки забирав у собак розум. Вони тікали від Фелюся, всі до одної, навіть німецькі вівчарки та доги. Кажу вам, видовище величезного німецького дога, що тікає від розлюченої качки, справді є неповторним. Ми з Фелюсем так розважалися. Кінець був просто таки сумним. Можете повірити, що веремії вбили його? Вони прийшли, як зазвичай, помолитися з Хеньо. Той придурок впустив їх. Вони пішли ввечері, і одному з них вдалося таємно покласти Фелюся в мішок. Можете собі уявити, м'яса тоді було мало, а Фелюсь розговівся на тих макаронах з сиром. Невдовзі прийшов Куба і запитав, куди поділася качка. Справді, її ніде не було. Мені було страшенно сумно, бо я передчував, що сталося. І я збрехав дітям, сказавши, що Фелюсь вилетів у вікно, бо прагнув свободи. І зараз він бігає десь біля Олави. Ганяється за лисицями, проганяє вовків, стає королем лісу, і ніхто не може стати йому на заваді. Відтоді, десять років по тому, я жодного разу не торкнувся качиного м'яса.