+++
Пане Лукаше, за кого пан мене має? Я що, мав убити цього чоловіка? Серйозно, ви ще мало знаєте про людей. Цей хлоп, шахрай, нікого ж не вбивав, не чіпав нічиїх дітей, він просто був жадібний до бабок. А якби ми його за таке вішали, у світі забракло б мотузок та гілок.
Я, пане, трошечки обробив, прив'язав до дерева, стягнув з нього штани та засунув йому той огірок в дупу. Папку з грошима я кинув поруч. І запитав, чи витягнуть його бабки з цієї неприємної ситуації, після чого поїхав. Був пізній осінній день, прохолодний і мрячило. Я їхав додому і думав про того хлопа, як він почував себе, сидячи біля того дерева. Запалення леХень він мав гарантовано, можливо, навіть ще щось гірше. Через усе це я зупинився у Стшелині, знайшов телефонну будку та зателефонував до міліції, сказавши, що десь у лісі, поблизу Срібної Гори, до дерева прив'язаний хлоп з огірком у дупі. Вони не хотіли мені вірити. Зрештою, заяву прийняли. Я не сказав їм точно, де цей бідолаха стоїть. Вони його шукали деякий час, і він трохи почекав. Більше він нам нічого поганого не робив.
Я приїхав на Спортивну вулицю ввечері, і сюрприз: зайшов, побачив Жанету, яка їла сернік[70]. Їй дали крихітну ложку, і вона брала по крихті з самого кінчика. Поруч із ним сиділи неймовірно схвильований Хенєк і пан Больо, зарившись носом у папери. Данусю я знайшов на кухні, як завжди в таких ситуаціях розлючену.
— Вчора я спекла кекс, і його вже немає, тепер наша нова свята їсть сернік. Дві гіпсові Божі Матері стоять у нашого Єгови в комірці, а третя, жива, зараз доїдає залишки з нашого буфету. Ще трохи, і ми почнемо рахувати цих Божих Матерів дюжинами!
— Заспокойся, люба, — втішав я її, непомітно масажуючи кісточки пальців, що боліли від стількох пожертв. — Вона поїсть і піде. Ще трохи, і її б побили на ділянках.
На Жанетці була знайома сіра сорочка. Здавалося, вона постаріла на десять років, лише щоки, раніше червоні, тепер зробилися сірими. Вона говорила дуже тихо і дуже короткими реченнями, кажучи, що не знає, що з нею сталося, що вона зазнала невдачі і дозволила дияволу обдурити її. Пан Больо кивнув і поздоровив Жанетку зі швидким одужанням. Не кожен грішник усвідомлює, що відбувається, а потім горить у пеклі, бідолаха. Всю цю балаканину неможливо було слухати.
Нарешті Жанета поклала на стіл пакет, звичайний, поліетиленовий, і витягла з нього документи в паперових папках. Хенєк глянув на них. Пан Больо вивчав їх і шалено почав шукати номер телефону нотаріуса у своєму блокноті зі спиралькою.
— Я віддаю вам все, на славу Непереможної Пані Олавської, — ридала Жанета. — Можливо, так я зможу викупити свої гріхи. Можливо, мені пробачать це жахливе богохульство. Я хочу залишити собі лише найменшу кімнату в моєму старому будинку. Там я буду поститися і молитися, доки не помру.
Вона опустилася на коліна. Хенєк одразу ж благословив її. Жанета віддала йому все своє майно, те, що залишилося від її батьків: будинок і велику ділянку поля, яку роками не обробляли. Ось що я називаю пожертвуванням, пане коханий. Поле, як пан, можливо, пам'ятає, майже прилягало до ділянок у Новому Отоку. Зараз Хеньо мав де побудувати своє святилище.
Шоста касета
Олава, 12 липня 1997 року, по обіді
Під ліхтарем завжди найтемніше. Олава лежить між двома річками, а крани, принаймні на нашому четвертому поверсі, були сухими. Це було до того часу, як водонапірну вежу відремонтували та проклали новий трубопровід до фабрики в Мокрому Дворі, але це сталося відносно пізно, приблизно тоді, коли Хеньо почав будувати святилище.
Найчастіше вода не доходила до нас вранці та ввечері, коли всі миються, а тому була найбільш потрібна. Кран починав кашляти іржавим осадом, і змагання можна було закривати. З цим було важко жити. Дануся часто вибігала з ванної кімнати, загорнувшись у рушник, розлючена, бо не могла змити шампунь. Іншим разом кран пересихав, поки хлопці чистили зуби. Данка охолоджувала чайник, переливаючи кип'яток з чашки в чашку, хлопці полоскали рот, а я сидів за сніданком із сухим ротом.
70
Дуже смачна штука. Дещо типово польське. Рецепт можете знайти самі. Зовсім не пиріг з сиром... Скоріше, запіканка.