+++
Приблизно в той час я познайомився з отцем Рубіком. Хеньо був оточений багатьма божевільними, але цей катабас, пан Лукаш, був божевільним вищого класу. Можливо, тому він мені одразу сподобався. Я одразу побачив, що він нікому не зашкодить; здавалося, що він взагалі нічого не хотів для себе, він просто ходив, роздавав ті довбані кубики і завжди вимагав добре охолодженого пива, як в "Адрії", так і в "Лігві Дракона".
Я не багато кажу про ксьондзів, бо це марна трата часу. Більшість були схожі на Ромека чи того кардинала, але деяким із них робота Хеньо цілком подобалася. Вони приходили й молилися під небом, іноді очолюючи групи вереміїв, але часто без своїх колораток. Інші навіть проводили служби просто неба, і, з того, що казав пан Больо, вони дуже переймалися. Але курія гнала кожного єпархіального священика, а тим, хто приїжджав звідкись, не було чим зайнятися. Жодного притулку, лише гроші, скільки їм зібрали веремії. Хенєк надсилав листи кардиналу, благаючи про духовний захист, а потім марно шукав у поштовій скриньці, сумно киваючи головою, коли ксьондз за ксьондзом казали йому, що вони б з радістю, але, на жаль, не можна.
Аж поки одного весняного дня на ринковій площі не зупинився кремовий "запорожець", і з нього вийшов ксьондз як тичка, з червоним носом завбільшки зі стиснутий кулак і копицею сивого волосся. Він витягнув із заднього сидіння шкіряну сумку і одразу ж почав шукати дітей. Це був отець Рубік, і ви скоро дізнаєтеся, чому ми його так називали.
Священик блукав по Ринковій площі та підійшов до кількох підлітків, які стояли перед гральними автоматами та грали в ножики[77]. Яким це дивом пан не знає, що це таке? Хлопцям було близько десяти років, тож зараз вони у віці пана. Хто вкрав ваше дитинство? Телевізор чи бібліотека? Тож у ножики грали фінкою, і треба було фінку кинути з ліктя, з чола, з підборіддя, щоб вона вбилася в землю. Бачите шрам на моєму носі? Це від ножиків. Тож ксьондз підійшов до бешкетників. Вони витріщилися на нього так, ніби він хотів забрати їхню фінку та дати їм розп'яття. Він трохи поспілкувався з ними, дістав кубики Рубіка та вручив їх кожному з них. Діти забули про ножики та почали складати кубики.
Розумієте, отець Рубік мав ідею, що він буде євангелізувати за допомогою тих кубиків. На кожному він написав різні благочестиві побажання та цитати з Біблії. Якщо скласти одну сторону, ти знав, що там написано. Таким чином, як і хотів отець Рубік, юнак навчався не лише Слову Божому, а й терпінню. Ви ж знаєте, що в ті часи була величезна мода на ті кубики. Мої хлопці докучали мені про такий, і соромно зізнатися, я його одержав від отця Рубіка. Що ще важливіше, священик уклав угоду з якоюсь німецькою благодійною організацією. Ця організація, у свою чергу, мала зв'язки з виробником цих клятих кубиків, і цілі ящики з ними прибували до Стшеліна, де жив Рубік.
Діти швидко зрозуміли, що по Сілезії тиняється божевільний у колоратці, розкидаючи товари, які відразу не можна купити. У магазині канцелярських товарів біля мого магазину були записи на такі кубики. Коли приїхав Рубік, спрацювало сарафанне радіо, і він одразу залишився без кубиків. Малі гівнюки мало не розірвали його на шматки. На другий раз він порозумнішав і, перш ніж віддавати кубик, ксьондз розпитував хлопця про Сім смертних гріхів і Десять Заповідей. Він не здавався; не давав кубика, поки хлопець не розгадає все. На мою думку, це говорить про нього добре.
Хтось незабаром влаштував йому номер. Ксьондз відносив ці кубики до палітурника, і той наносив благочестиві написи з кожного боку. Мабуть, він був веселою людиною, бо одного разу, зібравши кубик, діти відкрили для себе іншу, більш земну мудрість. Короїди могли прочитати, що з однією діркою навіть кіт подохне, що на старій сапетці молодий кабан єбеться, що людина не верблюд, то пити мусить. І таких "премудростей" були десятки. Діти сміялися, батьки шаліли і бігли з претензіями до отця Рубіка, щойно той вилізав зі свого "запорожця". Рубік заявив, що тут точно спрацював сам Сатана. Він говорив так переконливо, що родичі, кінець кінцем, розійшлися, а один особливо чутливий батько потягнув священика до "Адрії" і там витратився на "люксусову"[78]. З іншого боку, Рубік не дуже вірив у втручання Сатани, бо наступного дня він увірвався до майстерні палітурника та побив йому пику. Ось таким він і був: лагідним, поки хтось не наступив йому на мозоль. Коли він прибув, пан Больо взяв на себе переробку кубиків і, пам'ятаючи про долю палітурника, виконував завдання з зразковою майстерністю.