Наступного дня хтось від Лонгіна заскакував до салону, стригся і при оказії забирав рапорт. Я не ходив до відділку, щоб люди не бачили. Люди говорять різне, але тільки я знаю правду. Мене поставили під стінку. Мене пришили, але це не означало, що я збожеволів. Я пообіцяв собі, що не завдам шкоди Хенєкові, що не напишу нічого, що могло б принести нещастя цій дорогій голові. Я писав про те, що він їсть на вечерю, скільки листів отримує, і згадував про іноземні, що він одружується з тою кашалоткою і слухає здебільшого тузів, таких як пан Польдек та пан Больо. Бо ж міліція знала про такі речі. Його пошта перевірялася, а таємні агенти постійно нишпорили по ділянках. Те саме з купівлею будинку та землі у Жанетки. Зрештою, ці папери не оформлювалися під столом, а в нотаріальній конторі на Замковій площі. Я писав про речі, які всі знали, ні про що інше, і тому я впевнений, що не завдав ними шкоди Хеню. Як я міг? Яку брудну білизну міг приховувати той добряк? Знаєте, мені досі важко зрозуміти, чому Лонгін провів такий дороговартісний трюк з Анною, чи як там її звали насправді. Я вам збрехав. Я обіцяв, що розкрию ім'я лише однієї коханки. Виявляється, я його навіть не знаю. Крім того, пане Лукаш, скільки часу це тривало? Я познайомився з Анною навесні вісімдесят восьмого року, і Лонгін саме тоді мене цапнув. Через рік вже були вільні вибори, і мені дали спокій. Чоловік від Лонгіна перестав приходити до мого закладу, а дуже скоро і сам Лонгін вибрався з комендатури. Був кимось, і раптом зробився ніким. Чи можна когось скривдити, виписуючи всілякі нісенітниці протягом року? Нехай пан сам на це відповість. Чи може я помиляюся? Можливо, хочу якось зрозуміти, що сталося потім? Ось цього вже не знаю. Мені відомо, що всього жалкую, і я б повернув час, якби лише міг. Бо так ось собі балакаю, шукаю виправдань, зменшую свою провину, а кривда сталася – і нічого не зробиш. Так важко промовити ці прості слова. Скривдив. І мені соромно.
+++
Ох. Ну так. Ну так. Поїхали далі, добре?
Повністю запаморочений, я вийшов з міліцейського відділку і негайно мусив завезти Хеня до квартири Чесі на благословення. Він уже чекав на мене біля "малюка", у чорному костюмі, з носовою хусткою, переробленою в нагрудну. Він виглядав так, ніби мушка на шиї його душила, букетом квітів він відмахувався від Данусі, а вітер роздував його зачіску, оголюючи лисину між вухами. Я порадив йому коротко підстригтися, але Хеньо не послухався. Щойно я дістався машини, він запитав, де я був. Може забув, який важливий сьогоднішній день?
— Не хвилюйся, Хеньо, — відповів я. — Ти сьогодні одружуєшся. Ні диявол, ні навіть міліція тебе не зупинять. Ні про що не хвилюйся.
На вулиці Хороброго, перед під'їздом Чесі, Дануся відвела мене вбік і запитала, чого хотіли від мене у відділкові. Вона відчувала страх і сором, як будь-яка любляча жінка. Я відповів, що Лонгін питає про того шахрая з Нової Руди, який мав пригоду з огірком у лісі.
— Я вдавав дурня, поки мене не відпустили, — сказав я.
Дануся запитала, чи я впевнений, вона так боялася міліції.
Тим часом у пані Чесі починався цирк. Вона займала дві кімнати, повні чорних меблів, які залишилися ще від німців, а в буфеті стояли тарілки з Влоцлавека[83]. Крім того, все тут виглядало як відмитий на честь неділі бункер. Мати пані Чесі, гнила істота з ніздрями, мов кролячі нори, чекала у більшій кімнаті. Вона кинула на мене один отруйний погляд, тим часом наречений з нареченою впали на коліна. Стара підняла хрест, вмочила свіжу гілку у воду та побризкала нею їм голови.
— Дочка моя єдина. Сьогодні ти назавжди залишаєш мене, щоб вступити в шлюб з цим паном. Нехай добрий Бог справить, як дружині, не забувати, що ти ще й дочка. Я також бажаю, щоб добра сторона твого характеру переважала над поганою. Нехай світлий хрест чистоти освітлює твій шлях крізь темряву цього грішного світу. Не витрачай забагато грошей. Я доручаю тебе опіці Святої Родини, а для тебе, пане Хенріку, нехай святий Йосип завжди буде взірцем для наслідування. Амінь.
83
Тарілки з Влоцлавека (Fajans Włocławski) — це знаменитий польський кольоровий фаянс із міста Влоцлавек, історія якого почалася у 1873 році. Вони славляться яскравими квітковими візерунками (особливо глибоким кобальтовим кольором) та характерною технікою ручного розпису.