Він, вона і вино
Вона. Не можу й не хочу бачити свого чоловіка в такому стані. Коли він п’яний, стає все більш агресивним. Боюсь агресії з дитинства, з того часу, як батько на моїх очах у такому ж стані бив матір. Гріх так думати, але ми зітхнули з полегшенням, коли батько потрапив за ґрати й за місяць там помер. Усе життя я намагаюся уникати п’яних компаній на вулицях, обходжу десятою дорогою сплячого на вулиці п’яничку й боюся заходити не те що в ресторан, а й у відділ горілчаних виробів. Мій патологічний страх не дозволив мені народити дитину ні від першого чоловіка, ні від другого. Мені навіть страшно подумати, що моя дитина теж заглядатиме в чарку. Щоправда, перший чоловік був справжнім алкоголіком. Як я не уникала долі матері, утекти не вдалося. Він пив багато й усю свою нікчемність у житті виливав на мені за допомогою кулаків. Три роки я вірила в те, що люди можуть змінюватися, доки не зрозуміла, як помилялася. Можливо, я б і надалі вірила в чудесні перетворення, якби кілька його ударів не вклали мене надовго на лікарняне ліжко. Струс мозку, мікроінсульт, довічна гіпертонія й рік самотності, доки не зустріла Романа. Справжній інтелігент, начальник цеху великого підприємства, він умів вести за собою не лише підлеглих, а й мене. Після півроку наших зустрічей мені хотілося чути його гарні слова не лише на побаченнях, а щодня: уранці, удень і ввечері. Жіноче серце має властивість відроджуватися заново, тому я погодилася на його пропозицію стати дружиною. Уперше почувалася щасливою. Я була потрібна йому, а він — мені. Проте зла доля мене не полишила. За кілька місяців Роман уперше прийшов додому п’яний. Навіть не знаю, як і чому так сталося, що незабаром він почав пити кожного вихідного дня. Я зненавиділа свята, бо за чотири роки спільного життя забула, що то таке. Напевно, мені було потрібно піти від нього одразу ж, проте є одне важливе «але». Я кохаю його до безтями, коли він тверезий. Ми ніколи не сваримося й завжди разом, бо навіть кілька годин розлуки для нас стають тортурами. Я ненавиджу його п’яного, навіть тоді, коли він напідпитку. Чи можуть співіснувати такі протилежні почуття? Виявляється, так. Навіть не пам’ятаю, коли востаннє сама куштувала хоча б вино — зненавиділа запах спиртного. Але в житті людини бувають переломні моменти, коли, наприклад, можна за мить зненавидіти того, кого кохала багато років. Не знаю, що зі мною сталося, але одного разу мені до нестями захотілося доброго червоного домашнього вина. Це сталося тоді, коли я по роботі вперше потрапила на Закарпаття та відвідала ярмарок. Проходячи повз ряди діжечок із домашніми винами, я відчула не огидний запах спиртного, а п’янкий солодкий аромат, у якому був цілий духмяний букет смородини, вишні, малини, якихось квітів, меду й квітучих Карпат. Не вагаючись, я вибрала смородинове вино. Була здивована своєму незвичному бажанню й сміливості, бо змогла так легко пройти крізь кам’яну стіну, яка стільки років стояла між мною й спиртними напоями. Мені люб’язно дали скуштувати темний напій, і я без вагань, навіть із задоволенням зробила кілька ковтків. Повертаючись додому, уявляла, як буду пити божественний напій вечорами маленькими ковточками, насолоджуючись не лише вишуканим смаком, а й запахом літа. Поруч із моєю пляшкою у валізі була інша — домашній медовий трунок, подарунок Романові.