Выбрать главу

РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ

ЗАМЕТІЛЬ

І

КУРИЛАСЯ ДОРІЖЕНЬКА

Повість зі стрілецького життя

ЛЬВІВ

«КАМЕНЯР»

1991

«Курилася доріженька» — перша повість західно-українського письменника (1894–1976) із його трилогії «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам’яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.

Вступна стаття Т. Ю. Салиги.

Художнє оформлення Л. В. Прийми

Друкується за виданням: Купчинський Р. Заметіль. І. Курилася доріженька: Повість зі стрілецького життя. — Львів: Видавничий кооператив «Червона калина». 1928.

ЧАС СУДИТЬ ПО-СВОЄМУ

Роман Купчинський повертається з тривалого забуття: йому як письменникові доля судила народжуватись двічі — на початку XX століття і в його кінці. Та, незважаючи на довгі роки офіційного табу, народ беріг у серці пам'ять про свого барда, бо в народну любов він увійшов у буремний час визвольних змагань за розбудову української державності, тобто у легендарні роки Українського січового стрілецтва… Забилась тоді туга у молодому стрілецькому серці, обізвалась мелодією, і злинула словами перша пісня — «Ой шумить, шумить та дібровонька». Зразу ж понеслась у світ нова — «Човник хитається серед води»… До поета приходила популярність пісняра. З'являлися твори «Заквітчали дівчатонька», «Гей там, у Вільхівці», «Як з Бережан до кадри», «Накрила нічка», «Зажурились галичанки», «Річки», «Засумуй, трембіто» та інші.

Популярність і — забуття… Де логіка? В чому причина? На ці питання, звичайно, відповідь є. Але час судить по- своєму. Бо як не силкувалися обвішати Купчинського ярликами «націоналізму», в житті все було інакше: він просто любив Україну, він нею жив. Ім'я його тільки почало по справжньому вкарбовуватись у галицький літературний процес, у тогочасну періодику, стало озиватись життєдіяльним громадським голосом. Та повіяли буреломні вітри, і він опинився «на тому боці».

Сьогодні, під кінець XX століття, коли ці буреломні вітри втихають, а ми піднімаємося з колін своєї трагічної принишклості, чуємо серцем, що художнє слово Р. Купчинського не розтерзане, воно тільки розіпнуте на хресті мук, але ще живе, ще дихає і навіть бринить перелунням нинішнім:

Багата ти єси і бідна, Україно, Мій краю дорогий, і раю, і руїно. Благословенна ти й проклята рівночасно, Замаяна добром і крита лихом рясно, Топтали твій загін наїзники недобрі… Та ти, мов Фенікс той, все воскресала знову, Стрясала попіл з риз, відзискувала мову, Вмивалася дощем, поїлася росою І дивувала світ нетлінною красою. Надхни мене тепер, додай снаги і хисту, Щоб гідно описать твою красу пречисту!

Ідеал України, пречиста любов до неї освячували й освітлювали усе життя і творчість Р. Купчинського.

А складалося його життя так.

Народився Роман Григорович Купчинський 24 вересня 1894 року в селі Розгадові Бережанського повіту, тепер Зборівського району, на Тернопільщині, в родині греко-католицького священика. Та незабаром батько перейшов на нову парафію — до села Кадлубищ на Бродівщині, де й минало дитинство майбутнього письменника.

По закінченні Перемишльської гімназії у 1913 році Р. Купчинський відразу вступає до духовної семінарії у Львові, хоч теологічна атмосфера не заімпонувала юнакові. Правда, вчитися тут довго не довелось: через рік він записується до легіону Українських січових стрільців, де за довгих шість літ зазнав усіх фронтових лих, досягнувши чину поручника та посади командира сотні.

У 1920 році Р. Купчинський потрапляє в польський полон, який відбуватиме в Тухольському таборі (Польща). Після табірних поневірянь він поступає на факультет філософії до Віденського університету. А невдовзі повертається до Львова і продовжує студіювати філософію в Українському таємному університеті. На цей час Р. Купчинський вже одружений. Його дружина — Олена Ходоровська; ростуть їхні діти — дочка Таня і син Юрій.

З 1924 року можна означувати другий період творчості письменника (перший, в основному поетично-пісенний чи поетично-композиторський, припадає на попередніх вісім літ, починаючи із 1916-го). Тепер Р. Купчинський активно віддається журналістиці. Він входить у редколегію газети «Діло», в якій друкує популярні гумористичні нариси та фейлетони під псевдонімом Галактіон Чіпка. Оскільки в «Ділі» зібрався колектив найавторитетніших галицьких журналістів, Купчинський працював тут аж до 1939 року. Паралельно він друкується в «Неділі», «Шляхах», «Літературно-науковому віснику», «Дзвонах», «Нових шляхах», «Літописі «Червоної калини», «Календарі «Червоної калини», двотижневику «Назустріч», журналах «Світ», «Ілюстровані вісті» та інших.