Юлька була цілковитою протилежністю Ірини. Середнього зросту, з надто округлими стегнами… Коротко кажучи, в Юльки все було надміру. На відміну від лаконічності Ірки, у неї були майстерно промальовані уста, які коли не всміхалися – складались у візерунок, що нагадував метелика, котрий от-от стріпне крильцями і полетить. Можливо, саме це змушувало уважно слухати Юльку ще до того, як вона починала розмову. Очі були, мов у сарни: великі, синюваті, вкриті поволокою таємничості. Рівно засмагле обличчя створювало ілюзію, що Юлька щойно із солярію, хоч ним не користувалася принципово. Зовсім не вживала косметики. Господарське мило, натуральні олії – ось і всі засоби догляду за тілом. Її мальовниче живе обличчя незбагненно дисгармоніювало з великим, позбавленим привабливої форми тілом. Наче злий, але вправний маг позбиткувався над нею, причепивши красиве обличчя до чужого тулуба. А ще, на відміну від моєї подруги, у неї не було ні дітей, ні чоловіка. Навіть потенційного.
Дівчата прийшли разом, мабуть, домовилися. Точно як у школі. Вони роззуваються, хапають перші-ліпші капці й одна за одною шмигають на кухню.
– Ще скажи, що ти це сама готувала… – Юлька.
– Ні, не сама. Півгодини тому привезли здоровенні хлопи з оголеним торсом, як ото в рекламі, – пробую жартувати, але в останню мить застановлююсь,[9] бо не знаю, чи ті хлопи Юльці подобаються, та й чи комусь таке взагалі може сподобатися – голий впрілий хлоп на кухні.
Ні-ні, я не проти голизни. Але все-таки жіночої.
– Справді? – тихо, аби я не почула, перепитує в Ірки.
– Та яке там! – голосно регоче та.
Ірина ніколи не вирізнялася особливим тактом. Юлька від такої поведінки зашарілася. А мені таки було приємно. Нечасто вдається когось здивувати кулінарними здібностями. Усі все знають, усі все вміють.
– Як же ти це робиш? – Юлька не здається.
– Просто беру і роблю, – сміюся, бо спробуй на пальцях поясни, як робити суші.
Дівчата швиденько всілися до столу й завмерли. З непідробним інтересом розглядають вміст тарілок.
– Вони всі різні? – з надією в голосі Юлька.
– Ні, однакові, – знехотя відповідаю.
От ніколи так не буває, щоб усе добре. Самими ролами здивувала, а що всі однакові – недопрацювала… Настрій зіпсувався. Але в хаті гості, тож титанічним зусиллям волі натягую на уста гумову посмішку, яка от-от зісковзне і зникне назавжди.
Ірка не стрималася першою.
– Розповідай!
– Та нема про що розповідати…
А що, я гірша від них обох? В Ірки чоловік, який її любить, на руках носить, в Юльки нікого, але таке враження, що одній і другій такий стан речей пасує. А в мене Павло, з яким нічого певного. Живеш, як на вулкані. І статус невідомо який. Зайнята ти чи вільна. Жодної визначеності. Ні краплини певності в тому, що буде завтра. Але це все тільки збоку. А коли вслухатися, вдуматися, придивитися…
– Та як нема? – Ірина не приховує подиву. – У тебе то одне, то інше… кіно, одним словом. Не те, що в мене: дім, діти, кухня, чоловік… і так по колу…
Вона якось дивно зітхнула, наче подумки перенеслася в те місце, не вельми для неї приємне.
– Хочеш сказати, що ти б воліла жити так, як я? Без впевненості у завтрашньому дні? Порахуй, скільки мені років, а в мене ні сім’ї, ні дітей… – мало не плачу.
– Ти думаєш, сім’я додає впевненості? – втрутилася в наш діалог Юлька.
У неї освіта психолога. Вона завжди сидить, слухає, вичікує, а за мить як рубоне…
– Не знаю… – Я справді вже нічого не знала. – Але ж усі ж чомусь хочуть заміж…
– Можливо, й хочуть. Згодна. Але не всі, – Юлька вправно взяла віжки розмови у свої руки. – Ось я, наприклад, не хочу. – Повільно обвела нас обох промовистим поглядом і продовжила, проте не так переконливо, але таки доволі упевнено: – Через цю позицію нажила собі ворогів, і кого – найдорожчих мені людей – батьків, брата… Особливо важко з матір’ю. Ніяк не хоче погодитися з моїм правом бути самій.
Ми з Іркою перезирнулися. Попри жаль, який висловлювала Юлька, вона не виглядала розчарованою.
– А як же фізіологія? Доросла жінка потребує бодай час від часу… випустити пару, – з якимось непідробним жалем заквилила Ірина, доливаючи у наші склянки залишки вина з непомітно спорожнілої пляшки.