Ліцензію я отримала.
Увечері подзвонила Ірка і запропонувала цю подію обмити. Я відчула, що скучила за дівчатами, за спілкуванням і теревенями ні про що. Погодилася.
Цього разу кожна притягла свою улюблену страву, щоб мені менше готувати. Судячи з розміру посудин, які вони одна за одною виставляли на стіл, ми збиралися сидіти довго. Юлька принесла коропа по-жидівськи, від одного запаху якого можна було позбутися розуму. Ірка принесла флячки по-львівськи – пам’ятаю, саме такими частувала в дитинстві її мати. Я приготувала печену картоплю в мундирах, тонесенько нарізане сальце, начищену головку часнику і квашені огірки.
– Судячи із сальця, сьогодні буде настоянка, – потерла радісно долоні Юлька.
Вона, як і ми всі, зрештою, любила несподіванки.
– Так. Калинівка. Від батьків привезла, – похвалилась я.
– То наливай! – Ірка.
Ми перезирнулися і розсміялися. Вона озвучила бажання кожної з нас. У животах гурчало, на столі все так смачно пахло, вечір заповідався спокійним…
– Юлько, ти в нас наймудріша, – це Ірка. – Скажи, чому в житті отак виходить?
– Як отак? – Юлька, накладаючи тонку скибку сала на паруючу картоплину.
– По-різному, – по-філософськи відповіла Ірця.
Я, вона та Юлька добре знали, до чого та гне. Хоче таким чином запитати, чому в моєму особистому житті такий безлад, бо все решта (ми дружно визнали) – помешкання, привабливість, розум, приватна фірма, за яку ми випили перший келишок, – у мене є. А де ж головне? Де чоловік? Намагалася плавно продовжити минулу вечірку.
– Розумієш… – роблячи невеликі паузи, аби витягнути кістки з рота, провадила своє Юлька, – у всьому також може бути винен перший раз.
Ірця стихла. Я також. Звідки вона знає?
– Ти про секс? – Ірка.
– Ні, я про перші мешти на обцасах,[13] – вдавано сердито витираючи пальці серветкою, – звичайно, про секс! Ось ти, – вона звернулася до мене. – Ти пам’ятаєш свої перші стосунки з чоловіком? Бо я пам’ятаю їх аж занадто добре… – І, не давши можливості відповісти, продовжила: – У мене все відбулося, як написано в книжках. Поштовх, біль, кров і… по всьому. Жодної сентиментальності, жодних надій чи розчарувань. Ми з моїм хлопцем розуміли, що це все одно доведеться колись зробити.
– І що далі? – Ірка, мов загіпнотизована, застигла зі склянкою на півдорозі до рота.
– Далі я пішла в лазничку і скрупульозно вивчила все, що залишилося від моєї цноти. Це був шматочок плівки, вкритий дрібнесенькими лусочками. Плівка мала несистематичні дірочки різної форми.
Ми з Іркою зачудовано дивилися на Юльку, яка завзято, з одержимістю ботаніка-любителя досліджувала сама себе.
– А в мене нічого не було, – це я. Несміло.
– Як? Геть нічого? – Нажахана Ірка, ще й дивиться на мене з недовірою.
Я ствердно захитала головою.
– Тю, нічого дивного. Я про таке вже чула, – Юлька.
– Спра-а-а-вді? – розтягуючи кожну літеру, Ірка.
Юлька переконливо закивала. Здається, Ірка їй повірила. Перевела погляд на мене.
– Я так довго готувалася до цього дня. Уявляла, як він рвучко, одним упевненим рухом увійде в мене, як зойкну від болю, схоплюся за його плече, сховаю обличчя в нього на шиї, а він міцно-міцно триматиме мене, почне зціловувати мої сльози і примовляти: «Не плач, кохана, не бійся. Уже все позаду, тепер я буду любити тебе і берегти, як зіницю ока. Ти найдорожче, що є в моєму житті…» А відбулося все напрочуд банально: він просто, без усіляких перешкод увійшов у мене, наче робив це безліч разів, на мить завмер, очікуючи, коли ж я буду кричати та вириватись, і продовжив свій рух, так нічого й не діждавшись. Ми обидвоє мовчали. Я не сміла спитати, чи хлопець все ще вірить мені, що він у мене перший, а він, видно, не смів спитати, де ж докази того, що я була незайманою…
Мою сповідь обірвало тихе схлипування. Це плакала Іруська. Я розчулилася. Невже вона так перейнялася тим, що я розповідала? Невже вона й справді така делікатна та мила?
– Ірусь, ти чого? – Юлька, примирливо. – Таке буває. Але ж це не страшно. Якщо тебе може заспокоїти статистика, то таких жінок близько тридцяти відсотків… – продовжувала вона, погладжуючи Ірку, як малу дитину, по голові.
– Та ні, пробач, – Ірка дивилася на мене засліпленими від сліз очима, – це не має до тебе жодного відношення…
Ми з Юлькою завмерли, мов ошелешені. От тобі на. Обидві продовжували мовчати, чекаючи на пояснення. І воно не забарилося. Видно, давно накипіло.
– А я… я просто не маю… свого першого разу.