Якось, маючи трохи вільного часу, провадила деякі дослідження на тему істинної величини прутня. Та й натрапила на згадку про такі школи для чоловіків, особливо в арабських країнах, де хлопчиків навчають користуватися таким особливим пристроєм, як пеніс. Дбати про нього, його видовжувати, ним послуговуватися. Наші ж чоловіки більше, ніж на традиційну хвилину і двадцять секунд, не годні. І не потрібно обурюватися й ображатися, бо якби було інакше, то жінки б не ридали над примітивним «милом» і не зачитували б до дір бульварні романи.
Пригадалося мені також, що був колись такий собі часопис «Авжеж». Там на простому газетному папері без жодних тобі глянців, голих тіток, годинників за ціною двокімнатної квартири і трусів, за які треба було викласти еквівалент місячної зарплатні середньостатистичного чоловіка нашої країни, примудрялися друкувати вартісні статті, переклади, сучасну вітчизняну літературу. Так от, в одному числі був уривок із книжки мегавідомої італійської порнозірки Сільвії Бурдон «Любов – це свято», де вона описувала нехитрі тонкощі, завдяки яким можна звичайне злягання перетворити на феєрверк. Правда, для особливо слухняних і тих, що чужі поради сприймають за чисту монету, деякі пункти таки неприйнятні, приміром, привести на вечірку для урізноманітнення вибору сексуальних партнерів одного-двох хортів. Але тих моментів, де вона говорить про романтичне вбрання кімнати, про свічки, вино й особливу їжу, можна дослухатися. Ось я й дійшла до жінок.
Курва. Це тавро, яким обдаровували за часів мого дитинства більш-менш привабливу жінку, яка користувалася увагою чоловіків. Жінку, один вигляд якої обіцяв чоловікові свято. Це слово звучало як вирок, зневага, заздрість і діагноз водночас. Ще бувши дитиною, я вловлювала промовисті погляди знайомих тіток, маминих подруг, що проводжали симпатичну жінку на вулиці. Їм навіть уголос не доводилося говорити, такими однозначними були ті погляди. І я бачила, що, на відміну від своїх дружин, чоловіки проводжають ту жінку іншим, потеплілим раптово і заглибленим у себе поглядом.
Ще тоді я замислювалася, чому існує така різниця, але вголос висловити боялася. Бо, як по правді, то, незважаючи на свою гендерну приналежність до жіночого гурту, я вже тоді була на боці чоловіків. Я теж захоплено спостерігала, як та краля на довгих тонких ногах, із гнучким, тендітним станом пропливає повз наше товариство і зникає, мов комета, залишивши по собі різнобарвний і незабутній шлейф парфумів і ще чогось ледве вловного, як от гідність, самоповага, самоідентифікація. Тільки тепер це усвідомлюю, всоте прокручуючи той епізод. А тоді я й слів таких не знала, але мені, наперекір осудливим і зневажливим поглядам жінок, до товариства яких належала, хотілося бути саме такою – тонкотілою, виразною, пахучою.
І пам’ятаю, з якою неприхованою нехіттю, приправленою легкою відразою й огидою, поверталися чоловіки до своїх жінок – обважнілих, озлоблених на себе і світ, з обвислими обличчям, цицьками, зі спаленим хімічною завивкою, однаковим у всіх волоссям, в однаковому мішкуватому вбранні. А вони ж іще зовсім молоді, а в них ціле життя попереду… І ловила я тоді оті по-змовницьки примружені погляди, якими чоловіки перекидалися, згадуючи побачене. І до болю в грудях хотілося, аби й мене колись проводжали такими поглядами і довго ще по тому згадували-катуляли[15] ті спогади один до одного, наче пасуючи м’яча, у суто чоловічій грі для вибраних.
Замкнуте коло виходить. Чоловіки, думаючи, що виконують подружній обов’язок, швиденько злягаються і засинають. Жінка, яка ще й як слід не налаштувалася на романтичну хвилю, не відійшла від традиційних зварити-купити-попрати-помити, вже чує тихеньке посопування в себе на плечі, дивується і справедливо обурюється. Отоді й починаються, мабуть, сірі будні. Уся жага, ніжність, недоотримане тепло, недоотриманий оргазм застигають. І з м’якого, чуттєвого, пластичного матеріалу робиться тверда, сіра, зашкарубла маса, яку все важче і важче розігріти, яку все важче і важче розбурхати і добратися до серцевини. Ця маса втрачає свої веселкові барви, робиться перманентно сірого кольору. На неї одразу насідають спочатку кілька, а невдовзі уже й декілька зайвих кілограмів, і вони перетворюють жінку на щось велике, непривабливе, позбавлене кольору. Жінка не бачить, заради чого старатися і зберігати свою неповторність (бо нас чомусь не вчили, що в першу чергу для себе самої, коханої), котиться все нижче і нижче, стаючи все важчою і важчою. Чоловік натомість, розглядаючи жінчину сірість у ліжку, забирає її собі до голови. І вже нічого його не тішить. Він уже не поспішає додому – бо пощо туди йти, коли там сіро? – і поволеньки назбирує й своїх декілька зайвих кілограмів.