Він довго цілував мою шию, занурюючись носом у волосся. Вдихав на повні груди запах парфумів, якими себе оздобила, і голосно, не криючи вдоволення, видихав. Чулася-таки трохи ніяково, бо наче про мене забув. Ніби досить було йому мого тіла, яким міг безборонно втішатися. Здавалося, він про це також знає, бо в його сповільнених і насичених надлишком часу рухах струменіла вдячність. Бережно, як мале дитя, бере мене на руки і вкладає до ліжка. Дивиться і всміхається. Дивиться новим, невідомим мені поглядом. Наче вперше бачить. З якимось раптом проявленим захопленням розглядає моє тіло, кожен його закуток, кожен клаптик, кожну западинку. Ледве чутно проводить по ньому пальцями. Пучками, долонями. Наче перевіряє його на щось, тільки йому відоме.
У голові народжується безліч думок, безглуздіших одна за одну. Боюся спинитися на одній із них, бо жодна не тішить. Оскільки не готова розділити його захоплення моїм тілом, бо ж воно найзвичайнісіньке, навіть якщо й непогано збудоване, починаю подумки (очі-бо заплющені) блукати слідом за його пальцями. Стегна. Спочатку мандрує від коліна догори, назад і знову догори, та наче мимоволі спускається досередини, до чуттєвого їх боку. Тепер, коли так прискіпливо вивчає моє тіло, і я починаю зауважувати безліч його недоліків. Там шкіра вже не така пружна, тут надлишок ваги, а десь об’єм міг би бути більшим. Куди й поділася моя упевненість. Я знову шаріюся і відчуваю, що Олег стає ще більш одержимим. Пестить мене так ніжно і самозречено, що хочеться його спинити.
Поволеньки, наче робить це вперше, знімає з мене трусики. Тоді він не дозволив мені зняти із себе вбрання. Сказав, що хоче зробити це сам. Сам – то й сам. Чекаю. Це все, що залишилося мені робити, і, зрештою, це все, на що я насправді здатна. Ось з’являються перші волосинки. Олег завмирає наді мною з дурнувато-щасливою усмішкою, наче побачив кульбабу під снігом. Нахиляється. Заплющує очі і тулиться до того крайчика світлішої, бо не засмаглої плоті. Тулиться однією щокою, тоді іншою. Треться носом. Ластиться, мов кіт.
Хапає устами трусики і трепетно, мов зриває з квітки пелюстки, оголює моє єство. Довго споглядає, наче досі такого дива не бачив, наче узрів щось заборонене чи щось, чого – знав напевно – не існує. Далі торкає пальцями, знову самими пучками. Обережно, наче боїться, що те, щось йому невідоме, може ожити завчасу, розгортає свою таємницю. Знову спиняється. Розглядає свої пальці. Вологу на них. Попри страх і невідомість, такий повільний процес таки збуджує. Дивиться так прискіпливо, наче намагається там побачити своє відображення. Підносить до носа. Вдихає. Глибоко і багато. Витісняючи все, що було досі в його легенях, у його свідомості. Далі другу руку. Знову вдихає. Голосно і вдоволено видихає. Підносить руку до уст. Злизує. Вологу і своє відображення. Я щільніше змикаю повіки, він усміхається. Я відчуваю це всім тілом.
Завмирає межи моїх ніг і продовжує пестити. Я більше не розплющую очей, але кожної миті готова схопитися і тікати або ввігнати його в себе одним вправним порухом стегон. Я бачу: він давно готовий до цього. Олег бере мою праву ногу. Пестить. Гріє у своїх долонях. Хай. Ще одна нога – і все закінчиться. Це все недовго… що це? Він намагається щось натягти мені на стопу. Не витримую і розплющую очі. Але обережно, тихцем, щоб його не сполохати. Не знаю його таким, тож хай краще закінчить, що почав. Білі підколінки.[19] Так, достоту такі, які носила в молодших класах школи. Але де він їх узяв? Звідки вони в нього? Ще й мій розмір… Чоловік дбайливо розгладжує складочки і замилувано вирівнює візерунки, аби йшли так, як треба.
– Де ти їх узяв? – не витримую.
– Приніс. Вони пасують до твоїх косичок. – Ані натяку на ніяковість.
Кохалися ми довго і пристрасно, розчиняючись одне в одному, як шматки льоду в п’янкому трунку. Він зумів мене розчинити геть усю, без залишку. Я втратила відчуття себе самої. Я вже не була впевнена, де закінчуюсь я і де починається він. Голова паморочилася, здавалося – непритомнію. Ми не могли насититися одне одним, не могли спинитися, не могли відірватися. Ми дарували одне одному ту чуттєвість, ту глибину, про існування яких навіть не здогадувалися. Тоді збагнула одне: чоловік і жінка кохаються, щоб солодкий шал виштовхав їх туди, де еротизм, доведений до апогею, дозволяє перейти в інший, паралельний світ, у якому зникає боротьба і де чоловік та жінка знаходять повне порозуміння…
Уже майже півтора тижні, як у мене затримка. Один рік і сім місяців ми з Олегом разом, і жодного разу не виникало збоїв у циклах. Ми навіть перестали цьому аспекту приділяти достатньо уваги. Даремно. Я боюся в це повірити сама, отже, боюся сказати йому. У моєму становищі вагітніти – недозволена розкіш. Адже в нас усе на цілковитій довірі. Чоловік мені вірить, вірить у те, що не поставлю його перед фактом, перед вибором: або я з дитиною, або дружина. Та й не для мене це. Нечесно. Це не мій метод. Я все життя буду думати, що це він наді мною змилостивився, пожалів… Не таких стосунків прагну…