Робін мала зворушливу рису: ніколи не брала з «каси» гроші на дрібні приємності. Перед гостем вона не стала заперечувати, тільки подякувала Страйкові й повернулася до роботи, крутнувшись на стільці так, щоб відвернутися від чоловіків.
Спалах сірника відвернув увагу Страйка від його власного подвійного еспресо й прикув її до гостя.
— Спанере, в цьому офісі не курять.
— Що? Та ти димиш як той димар.
— Тут — не димлю. Ходімо.
Страйк повів Спанера у свій кабінет і замкнув двері.
— Вона заручена,— повідомив він, сідаючи на звичне місце.
— Тобто я дарма пір’я розпускаю? А, та й добре. Скажи, якщо раптом заручини розстрояться; вона — це мій типаж.
— Гадаю, ти не її типаж.
Спанер з розумінням усміхнувся.
— А ти вже сам у чергу став?
— Ні,— відповів Страйк.— Мені лише відомо, що її наречений — бухгалтер, який грає у регбі. Гарний йоркширець з квадратною щелепою.
Метью він уявляв напрочуд чітко, хоча ніколи не бачив навіть фото.
— Та тут не вгадаєш; може, вона захоче збігтися з кимсь особливішим,— озвався Спанер, поставив ноутбук Лули Лендрі на стіл і всівся біля Страйка. На ньому була злегка потерта кофта і сандалі на босу ногу а-ля Ісус; день сьогодні був найспекотніший з початку року.— Я це лайно як слід продивився. Тобі потрібні технічні деталі?
— Ні; але мені треба знати, чи зможеш ти все чітко викласти в суді.
Вперше за весь час Спанер, здавалося, був заінтригований.
— Серйозно?
— Цілком. Ти зможеш довести стороні захисту, що розумієшся на своїй справі?
— Звісно, зможу.
— Тоді мені кажи головне.
Спанер завагався, придивляючись до Страйкового обличчя. А тоді сказав:
— Пароль — «Agyeman», вона змінила його за п’ять днів до смерті.
— Ану ще раз, по літерах.
Спанер продиктував по літерах, а тоді, на подив Страйка, додав:
— Це прізвище. «Аджимен». Ганійського походження. Лула долучила до закладок сайт ШОАС — Школи орієнтальних і африканських студій — і там було це прізвище. Ось глянь.
Поки Спанер говорив, його пальці швидко вистукували по клавіатурі ноутбука; він відкрив названу сторінку — з зеленим тлом і розділами: відділення школи, новини, працівники, студенти, бібліотеки тощо.
— Коли вона померла, сторінка вигляд мала ось такий.
Енергійно поклацавши клавіатурою, Спанер відкрив майже таку саму сторінку, але на ній — як виявило кілька швидких порухів курсора — було ще посилання на некролог професора Дж. П. Аджимена, почесного професора африканської політології.
— Вона зберегла цю версію сторінки,— сказав Спанер.— А за історією пошуку видно, що за місяць до смерті вона шукала книжки Аджимена на «Амазоні». Вона тоді взагалі шукала книжки з африканської історії та політики.
— Вона часом не подавала документи до ШОАС?
— З цього ноута — ні.
— Щось ще є цікаве?
— Ну, крім того я знайшов, що сімнадцятого березня видалили велику папку з фотографіями.
— Як ти це дізнався?
— Є програми, які дозволяють відновити файли, які нібито зникли з жорсткого диска,— пояснив Спанер.— Без цього хіба ловили б усіх тих педофілів?
— Ти зміг відновити фото?
— Так. Закинув сюди,— він передав Страйку флешку.— Подумав, що ти був би проти, якби я повернув його на ноут.
— І ті фото, вони....
— Нічого особливого, просто видалили, та й усе. Як я уже казав, звичайний користувач не розуміє, що мало клацнути «видалити», якщо реально хочеш щось сховати.
— Сімнадцяте березня,— промовив Страйк.
— Ага. День Святого Патрика.
— За десять тижнів після її смерті.
— Може, то поліція? — припустив Спанер.
— Ні, то не поліція,— відповів Страйк.
Коли Спанер пішов, Страйк побіг до приймальні й зігнав з місця Робін, щоб подивитися фото, добуті з ноутбука. Він відчув нетерпіння, яке пожирало Робін після того, як він пояснив, що саме знайшов Спанер, і відкрив флешку.
Якусь мить, поки перша світлина розцвітала на екрані, Робін боялася, що вони побачать щось страшне — докази злочину чи збочення. Приховані на комп’ютері фото асоціювалися для неї тільки з чимось жахливим.
Однак за кілька хвилин Страйк озвучив її почуття:
— Просто кадри з життя.
Він не здавався таким розчарованим, якою почувалася Робін, і їй стало трохи ніяково; а чи не хотілося їй і справді побачити щось жахливе? Страйк крутив коліщатко миші: групки усміхнених дівчат, моделі, зірки. Було кілька Лулиних світлин разом з Еваном Дафілдом, з яких пару зробили явно вони самі, тримаючи камеру на витягнутій руці; на цих вони, схоже, були п’яні чи обкурені. На кількох фото був Соме; поруч з ним Лула здавалася суворішою, більш керованою. Було багато фотографій Лули з К’ярою Портер, де дівчата обіймалися у барах, танцювали у клубах чи сміялися на дивані у чиїйсь квартирі серед юрми людей.