— Добридень,— озвалася вона, підійшла до дверей за його спиною і дістала вішак для краваток.— Перепрошую...
Він відступив убік. Лещинка була маленька на зріст і по-дівчачому гарненька — з доволі пласким лицем, кирпатим носиком і слов’янськими очима. Під Страйковим поглядом вона охайно розвісила краватки.
— Я — детектив,— мовив він. Потім згадав, що Ерик Вордл згадував про її погану англійську.— Типу... поліціянт?
— А. Поліція.
— Ви ж тут були, так, коли загинула Лула Лендрі?
Донести до неї своє питання вдалося не з першого разу. Коли Лещинка зрозуміла, про що йдеться, вона погодилася відповісти на питання і говорила, розвішуючи одяг по місцях.
— Спочатку я завжди мию сходи,— сказала вона.— Міз Лендрі дуже голосно говорила з братом; він кричав, що вона дає своєму хлопцю забагато грошей. Вона сердита. Я прибирала другу квартиру. Порожня. Уже чиста. Швидко.
— Коли ви прибирали, там були Дерик і представник охоронної фірми?
— Дерик і хто?..
— Майстер, який перевіряв сигналізацію?
— Так, майстер і Дерик. Так.
Страйк почув голоси Робін і Вілсона з коридору, де залишив їх.
— Після прибирання ви заново вмикаєте сигналізацію, так?
— Вмикаю? Так,— відповіла вона.— Один-дев’ять-шість-шість, як на вході. Дерик сказав.
— Він повідомив вам код перед тим, як пішов з... майстром?
Знову ідею вийшло донести не з першої спроби, а коли Лещинка зрозуміла, то занепокоїлася.
— Так, я уже казала. Один-дев’ять-шість-шість.
— Отже, ви закінчили прибирати і ввімкнули сигналізацію?
— Ввімкнула, так.
— А можете його описати? Ну, майстра?
— Описати? Його? — вона дуже мило нахмурилася, зморщила носика і знизала плечима.— Я не бачила обличчя. Але синій — весь синій...— додала вона і рукою, вільною від чохлів із сукнями, широким жестом обвела себе всю.
— Комбінезон? — уточнив Страйк, але вона не зрозуміла цього слова.— Добре, а потім ви де прибирали?
— У першій,— відповіла Лещинка, повертаючись до розвішування одягу і вирівнювання вішалок.— Мила великі вікна. Міз Бестиґі говорила по телефону. Сердита. Сумна. Казала, більше не хоче брехні.
— Більше не хоче брехні? — перепитав Страйк.
Лещинка кивнула і звелася навшпиньки, щоб повісити довгу сукню.
— Ви почули,— чітко повторив він,— як вона каже по телефону, що більше не хоче брехні?
Лещинка знову кивнула зі спокійним, безневинним виразом обличчя.
— Потім вона бачила мене і кричала: "Іди звідси, іди!"
— Правда?
Лещинка, кивнувши, розвішувала собі одяг далі.
— А де був містер Бестиґі?
— Не там.
— Ви знаєте, з ким вона розмовляла? По телефону?
— Ні...— Й одразу додала з хитруватим виглядом: — 3 жінкою.
— З жінкою? Звідки ви знаєте?
— Кричала по телефону. Я чула жінку.
— То була сварка? Суперечка? Вони кричали одна на одну, голосно, так?
Страйк відчував, що уже говорить абсурдною, надто ретельною мовою англійця, якому бракує слів. Лещинка знову кивнула і відчинила шухляду, шукаючи, куди покласти ремінь.
Знайшовши місце і згорнувши ремінь равликом, вона встала і пішла до спальні. Страйк рушив слідом.
Поки Лещинка заправляла ліжко і прибирала на тумбочках, він дізнався, що у той день у квартирі Лули Лендрі вона прибирала в останню чергу, коли модель поїхала до матері.
Нічого дивного дівчина не помітила, не бачила жодних блакитних папірців — з текстом чи без. Коли вона закінчила, на стійку принесли сумочки від Ґі Соме і речі для Ді^ ^акЦ й останнім, що вона зробила в той день на роботі, була доставка речей для Лули й Макка у відповідні квартири.
— І після того, як ви занесли речі, то ввімкнули сигналізацію?
— Ввімкнула, так.
— У Лули?
— Так.
— І один-дев’ять-шість-шість у другій квартирі?
— Так.
— Ви пам’ятаєте, які речі відносили до квартири Дібі Макка?
Деякі речі Лещинці довелося описувати жестами, але вона змогла пояснити, що пам’ятає дві кофти, ремінь, капелюха, рукавички і (тут вона покрутила пальцями біля зап’ястків) запонки.
Склавши ці предмети у відкриту частину гардеробної,— щоб Макк точно помітив,— вона увімкнула сигналізацію і пішла додому.
Подякувавши дівчині, Страйк трохи затримався, щоб ще подивитися на її сідниці у тісних джинсах, поки Лещинка розрівнювала покривало, а тоді приєднався до Робін і Вілсона у коридорі.
Поки піднімалися на останній поверх, Страйк уточнив розказане Лещинкою у Вілсона, і той підтвердив, що попросив майстра поставити «1966», як на вході.
— Просто обрав такий номер, який Лещинці легко буде запам’ятати,— такий самий, як на вході. Макк міг спокійно змінити його, якби схотів.