— Попросила мене переказати вам повідомлення,— Робін відвела очі, затримавши погляд десь біля Страйкового вуха,— що вона заручена з Яго Россом.
Мимоволі її погляд повернувся до його обличчя, і Робін аж захолола.
Одним з перших і найбільш яскравих дитячих спогадів Робін стало приспання їхнього собаки. Вона була надто маленька, щоб зрозуміти, про що говорить тато; існування Бруно, улюбленця-лабрадора її найстаршого брата, було константою. Збентежена урочистою серйозністю батьків, вона звернулася по пояснення до Стівена — і втратила відчуття безпеки, по вперше за своє коротке життя побачила, як з його веселого личка зникає щасливий вираз, як біліють губи і відпадає щелепа. У тиші, яка передувала його стражденному зойку, до неї озвалося небуття, і сама Робін потім
ридала невтішно — не за Бруно, а за непозбувним братовим горем.
Страйк відповів не відразу. Потім сказав з відчутним зусиллям:
— А. Дякую.
Після чого пішов до кабінету і зачинив двері.
Робін сіла за свій стіл, почуваючись катом. Не виходило взятися до жодної справи. Вона подумала, що можна постукати у двері й запропонувати чаю, але передумала. П’ять хвилин вона нервово наводила лад на столі, поглядаючи на замкнені двері кабінету, аж ось вони відчинилися, і Робін похапцем вдала, ніби щось друкує.
— Робін, я піду прогуляюся,— сказав Страйк.
— Гаразд.
— Якщо до п’ятої не повернуся, замикайте офіс.
— Так, звісно.
— До зустрічі завтра.
Страйк узяв куртку і вийшов упевненим кроком, який Робін не обдурив.
Дорожні роботи розповзлися, мов лишай; щодня хаос простягався далі разом з тимчасовими спорудами, які мали захистити пішоходів і дати їм змогу пройти крізь руїну.
Страйк того навіть не помічав. Він автоматично ступав хисткими дерев’яними помостами в бік «Тоттенгему» — місця, яке пов’язував з утечею, з прихистком.
Як і в «Арсеналі», тут був лише один відвідувач — старий біля самих дверей. Страйк купив пінту темного і сів на один з диванів червоної шкіри під стіною, поруч з вікторіанською дивою, що розкидала троянди,— чарівна, нерозумна, проста. Пиво він пив так, мов то були ліки: без задоволення, зацікавлений лише в результаті.
Яго Росс. Мабуть, вона підтримувала з ним контакт, спілкувалася, коли вони ще жили разом. Навіть Шарлотта, з її гіпнотичною владою над чоловіками, з дивовижними талантами, не могла відновити знайомство так, щоб за три тижні довести справу до заручин. Вона таємно зустрічалася з Россом, при тому присягаючись у невмирущому коханні до Страйка.
Тепер усе поставало в іншому світлі: приголомшлива новина, яку вона жбурнула у нього за місяць до розриву, відмова надати докази, незрозуміла дата, несподіване закінчення.
Яго Росс уже був одружений. Мав дітей; Шарлотта від когось чула, що він пиячить. Разом зі Страйком вона сміялася, що так щасливо уникнула цього багато років тому; виказувала співчуття до його дружини.
Страйк купив другу пінту, тоді третю. Він хотів потопити імпульси, що спалахували, мов електричні розряди: бажання розшукати її, накричати, влаштувати бучу, зламати Яго Россу щелепу.
В «Арсеналі» він не їв, не їв і після того; він давно уже не випивав стільки спиртного за один прийом. Ще не минула година безперервного, самотнього й цілеспрямованого споживання пива, а він уже був п’яний як чіп.
Коли за його столиком з’явилася тонка бліда постать, Страйк спершу повідомив їй, ледь рухаючи язиком, що вона помилилася столом і чоловіком.
— Ні,— твердо відповіла Робін.— Я просто теж хочу випити, гаразд?
І лишила його непевно вдивлятися в сумочку, яку поклала на стілець. Сумочка була приємно знайома, коричнева, трохи потерта. Зазвичай вона висіла на гачку в офісі. Страйк дружньо їй усміхнувся і випив з нею.
З-за шинквасу бармен, молодий і боязкий, сказав до Робін:
— Досить уже з нього.
— То не моя провина,— відповіла та.
Вона шукала Страйка у «Хвацькому лисі» поруч з офісом, у «Моллі Моґз», у «Солі життя» і в «Кембриджі».
«Тоттенгем» був останнім з пабів, у які вона мала намір зайти.
— Ащтаке? — спитав Страйк, коли вона повернулася за стіл.
— Нічого такого,— відповіла Робін, відпиваючи від своєї півпінти світлого.— Просто хотіла пересвідчитися, що з вами все нормально.
— Мені нрмально,— відповів Страйк і повторив, намагаючись чіткіше донести думку: — Змною нрмально. Все.
— От і добре.
— Св... свткую заручини свої н-нареченої,— пояснив Страйк і підняв неслухняною рукою одинадцяту пінту. — Їй не трба бло взгалі йго кдати. Взгалі,— повторив він голосно й чітко,— кдати Всокошновнго Яго Росса. Він видатна срака!