Над чорношкірою дівчиною схилилася, притискаючи пуховку до боків її носа, візажистка, майже така сама висока й тонка, як і моделі. Всі три моделі мовчки чекали, не міняючи поз, і обличчя їхні лишалися застиглими, мов у портретів: без видимих емоцій чи думок вони чекали, коли їх покличуть. Інші в кімнаті (фотограф мав двох асистентів; також тут був Соме, який кусав нігті, в супроводі суворої жінки в окулярах) розмовляли пошепки, ніби боялися порушити якусь крихку рівновагу.
Нарешті візажистка підійшла до Соме, той швидко й нечутно щось сказав їй, жестикулюючи; вона повернулася у хвилю світла і, нічого не кажучи, скуйовдила й по-іншому уклала довгу гриву К’яри Портер; К’яра ніби і не помічала, що її торкаються, просто мовчки й терпляче чекала. Бріоні знову відступила в тінь, спитала щось у Соме; той знизав плечима і дав відповідь, після якої вона роззирнулася і спинила погляд на Страйкові.
Зустрілися вони біля підніжжя розкішних сходів.
— Привіт,— прошепотіла Бріоні.— Ходімо ось туди.
Вона провела Страйка через коридор до іншої кімнати, дещо меншої за першу, де стояв великий стіл, заставлений фуршетними стравами. Перед мармуровим коминком стояло кілька довгих стійок на коліщатках, завішаних розсортованими за кольорами шатами з пастками, рюшами й пір’ям. Тут зібралися й вигнані Соме роззяви, всі віком від двадцятьох до тридцятьох років; усі притишено розмовляли, колупалися у напівпорожніх тарелях з моцареллою і пармською шинкою, говорили у телефони чи гралися на них. Ідучи слідом за Бріоні до невеликої підсобки, перетвореної на імпровізовану гримерну, Страйк відчув на собі кілька зацікавлених поглядів.
Перед єдиним великим вікном, яке виходило на якісь хвойні дерева, стояло два столи з переносними дзеркалами. Чорні пластикові коробки, що громадилися навколо, нагадали Страйкові ті, які дядько Тед брав на риболовлю, але шухляди коробок Бріоні повнилися кольоровими пудрами й фарбами; на рушниках, розстелених на столах, лежали пензлі й тюбики.
— Привіт,— уже нормальним голосом повторила Бріоні.— Боже. Напруга така — хоч ножем ріж. Ґі загалом великий перфекціоніст, але це його перша справжня зйомка відтоді, як померла Лула, тож він мало не лускає.
Бріоні мала темне волосся, що звисало пасмами, нездорово-бліду шкіру, масивні, але привабливі риси обличчя. Одягнена вона була у тісні джинси на довгих і кривуватих ногах, мала кілька тонких золотих ланцюжків, каблучки на всіх пальцях, а на ногах — щось на взір чорних шкіряних балеток. Цей тип взуття на Страйка завжди діяв як потужний анафродизіак, бо нагадував про м’які капці, які носила в сумці тітка Джоан, і, відповідно, про мозолі й водянки.
Страйк почав був пояснювати, чого йому від неї треба, але Бріоні перебила його:
— Ґі мені все пояснив. Будеш папіроску? Тут можна курити, якщо відчинити балкон.
І з цими словами вона повернула клямку дверей, що вели просто на доріжку серед хвойних дерев.
Розгрібши речі на одному з імпровізованих столів для макіяжу, Бріоні сіла туди; Страйк підтягнув один з порожніх стільців і дістав записник.
— Питай,— припросила Бріоні, а тоді, не давши йому й рота розтулити, почала: — Я про той день повсякчас думаю, без упину. Це так сумно.
— Ти добре знала Лулу? — спитав Страйк.
— Досить-таки. Я їй робила макіяж на кілька зйомок, а також на благодійний захід на користь лісів Амазонії. А коли сказала, що вмію смикати брови ниткою...
— Що-що робити? — спитав Страйк.
— Смикати брови. Це типу як вищипувати, тільки ниткою.
Страйк не зумів уявити, що воно таке.
— Авжеж...
— ...то вона попросила, щоб я їй зробила брови на дому. Папараці за нею ганялися, вона не могла навіть до салону спокійно піти. Божевілля якесь. От я їй і допомогла.
Бріоні мала звичку відкидати назад голову, щоб прибрати з очей довгу чілку, в такій собі легковажній манері. Тепер вона відкинула волосся набік, розчесала пальцями й уважно глянула на Страйка крізь пасма чілки.
— Я туди приїхала десь о третій. Вони з К’ярою були у захваті через приїзд Дібі Макка. Ну знаєш, усі ці дівчачі теревені. Я навіть здогадатися не могла, що буде. От анітрохи.
— Лула була у захваті, так?
— Та звісно, а ти як думаєш? Ти б як почувався, якби приїхала людина, яке пише пісні про... Ну,— долала вона з майже нечутним смішком,— може, то тільки дівчата так. Він такий харизматичний. Ми з К’ярою з цього приводу шуткували, поки я робила Лулі брови. Потім К’яра попросила мене зробити їй нігті. Врешті-решт я обом зробила макіяж, і вийшло загалом години три. Так, я поїхала десь о шостій.