— Тобто Лулин настрій тобі видався піднесеним, так?
— Так. Хоча вона була така ніби не з нами; все дивилася в телефон, він навіть лежав у неї на колінах, поки я працювала з її бровами. Я знала, в чім там справа: то Еван знову мив їй мізки.
— Вона так сказала?
— Ні, але я знала, що вона на нього злиться. Бо як ти гадаєш, чому вона про те сказала К’ярі? Що все лишить братові?
Страйку такий висновок видався неочевидним.
— Ти чула, як вона таке казала?
— Що? Ні, але я чула про це. Потім. К’яра нам усім про це розповіла. Гадаю, коли Лула це казала, я вийшла до вбиральні. Але я в це цілком вірю. Тепер.
— Чому?
Бріоні глянула з подивом.
— Ну... Лула дійсно любила свого брата, хіба ні? Боже, та це було очевидно. Мабуть, тільки на нього одного вона і могла по-справжньому покластися. За кілька місяців до того, коли вони з Еваном уперше розбіглися, я їй робила макіяж перед шоу Стелли, і вона всім казала, як розлютив її брат, усе повторював, який Еван дурноверхий. А тут Еван знову почав
полоскати їй мізки, і в цей останній день вона й вирішила, що Джеймс — він же Джеймс? — весь час мав щодо нього рацію. Лула завжди знала, що він дбав про її інтереси, хай іноді й поводився деспотично. У цьому бізнесі людей страшенно експлуатують. Усі мають якісь задні думки.
— І хто, на твою думку, мав такі думки про Лулу?
— Божечки, та всі,— відповіла Бріоні, роблячи рукою з цигаркою широкий жест, який охоплював і людей поза цією кімнатою.— Вона була найкрутішою моделлю, всі хотіли й собі урвати шматочок. От, наприклад, Ґі...— Бріоні примовкла.— Ну, Ґі — бізнесмен, але він її обожнював; після тієї історії з переслідувачем запрошував її до себе жити. Він і досі не оговтався після її смерті. Чула, що він навіть намагався вступити з нею в контакт через якогось медіума. Мені Марго Лейтер казала. Він спустошений, імені її не може вимовити так, щоб не заплакати. Хай там як,— додала Бріоні,— мені відомо тільки це. Я й уявити не могла, що той день буде останнім разом, що я її бачила. Господи Боже.
— А вона взагалі згадувала Дафілда, коли ти... е... смикала їй брови?
— Ні,— відповіла Бріоні,— але і не мала б, якщо він ото таке з нею робив, правда?
— Отже, наскільки ти пам’ятаєш, вона головно говорила про Дібі Макка?
— Ну... насправді про нього говорили головно ми з К’ярою.
— Але ти гадаєш, що вона чекала на зустріч з ним?
— Божечки, а як інакше?
— Скажи, а ти не бачила блакитного папірця з рукописним текстом, коли була у Лули в квартирі?
Бріоні знову струсила волосся на обличчя і розчесала його пальцями.
— Що? Ні-ні, я нічого такого не бачила. А що — там щось важливе?
— Не знаю,— відповів Страйк.— Але саме це намагаюся дізнатися.
— Ні, не бачила такого. Блакитний, кажеш? Ні.
— Ти взагалі бачила якісь папірці з її почерком?
— Ні, не пригадую жодних папірців,— вона знову струсила волосся на обличчя.— Ну, тобто, може, там щось таке десь і лежало, але я могла й не помітити.
У кімнаті було брудно. Можливо, Страйкові лише здалося, що обличчя Бріоні стало іншого кольору, але точно не здалося, що вона підняла ногу й оглянула підошву шкіряної балетки, шукаючи, що ж до неї не прилипло.
— Лулин водій, Кіран Коловас-Джонс...
— А, це отой курдупельок? Гарненький? — спитала Бріоні.— Ми її вічно дражнили на тему Кірана — він у неї був такий закоханий. Гадаю, нині ним іноді користується К’яра,— Бріоні тихенько й багатозначно розсміялася.— К’яра, вона така — має репутацію веселої дівчини. Не любити її неможливо, але...
— Коловас-Джонс каже, що Лула щось писала у той день на задньому сидінні — на блакитному папірці — після того, як поїхала від матері...
— А ти вже говорив з Лулиною матір’ю? Трохи дивна жінка.
— ...і я хотів би знати, що воно було таке.
Бріоні викинула недопалок у відчинені двері й нервово посовалася на місці.
— То могло бути що завгодно...— (Страйк почекав на неминуче припущення і не був розчарований).— Перелік покупок абощо.
— Так, могло; але, коли вже про це мова, то була передсмертна записка...
— Та ні, не записка! Ну, тобто це ж дурня — звідки би? Хто писатиме передсмертну записку аж настільки заздалегідь, а потім робитиме макіяж і піде танцювати? Це просто безглуздо!
— Мені теж здається, що це не схоже на правду, але добре було б дізнатися, що це було.
— Може, воно й не має стосунку до її смерті. То міг бути лист до Евана, де вона пише, як сильно він її довів.
— Не схоже, що вдень хтось її сильно доводив. Та й власне, навіщо писати листа, якщо вона мала його номер і повинна була з ним зустрітися ввечері?