— Не знаю,— нервово відповіла Бріоні.— Просто кажу, що то могло бути щось анітрохи не причетне до її смерті.
— Ти абсолютно певна, що не бачила того папірця?
— Так, абсолютно,— відповіла вона і цього разу вже помітно почервоніла.— Я туди прийшла робити свою справу, а не винюхувати, що де. Все спитав?
— Так, гадаю, про той день мені у тебе більше нічого спитати,— відповів Страйк,— але ти, можливо, зможеш мені допомогти в іншому. Ти знайома з Тенсі Бестиґі?
— Ні,— відповіла Бріоні.— Тільки з її сестрою Урсулою. Вона кілька разів наймала мене на великі вечірки. Жахлива жінка.
— В якому сенсі?
— Просто багата й розбещена... ну,— додала Бріоні, сіпнувши кутиком вуст,— не така багата, як хотіла би бути. Ті сестри Чиллінгем обидві вийшли за старих чоловіків з мішками грошей; мисливиці на багатство, обидві. Урсула собі думала, що зірвала джекпот, коли вийшла заміж за Кипріяна Мея, але не такі вже там гроші. Їй уже під сороківку; можливості не ті, що раніше. Гадаю, тому вона і не знайшла іншого чоловіка.
Відчувши, що її тон потребує пояснень, Бріоні провадила:
— Вибач, але вона звинуватила мене в тому, що я слухала її автовідповідач,— візажистка склала руки на грудях і люто зиркнула на Страйка.— Ну, тобто хай мені грець! Вона тицьнула мені свій мобільник, звеліла викликати таксі — і ні дякую тобі, ні будь ласка. Я дислексичка. Натиснула не ту клавішу, і привіт — ось вона вже кричить на мене як скажена.
— І чому вона так розсердилася?
— Гадаю, через те, що там чоловік — не її чоловік — казав, що лежить у готелі й фантазує, що відлизує їй,— прохолодно відповіла Бріоні.
— Отже, вона таки знайшла іншого? — спитав Страйк.
— Це не те,— відповіла Бріоні, а тоді поспішно додала: — Ну, тобто повідомлення було таке собі. Хай там що, мені треба повертатися, бо Ґі на стінку полізе.
Страйк відпустив її, а коли Бріоні пішла, списав нотатками ще два аркуші.
Бріоні Радфорд виявилася ненадійним свідком — легконавіюваним, лукавим,— але вона розповіла йому більше, ніж сама зрозуміла.
7
Зйомка тривала ще три години. Страйк чекав у саду, курив і пив воду з пляшки; спадав вечір. Час до часу він повертався до будівлі, щоб перевірити, як там справи,— а справи йшли повільно. Іноді він бачив або чув Соме — той, явно роздратований, гавкав накази фотографу чи котромусь із помічників у чорному, які одразу бігли до стійок з одягом. Нарешті майже о дев’ятій, коли Страйк поласував кількома шматками піци, замовленої похмурою, виснаженою асистенткою стиліста, зі сходів, де позувала К’яра Портер з двома своїми колегами, спустилася вона сама і приєдналася до Страйка у гримерній, де діловито прибирала Бріоні.
На К’ярі була цупка срібна міні-сукня, у якій вона позувала для останніх кадрів. Худюща, цибата, з молочно-білою шкірою і майже таким самим світлим волоссям, з дуже широко розставленими блакитними очима, вона витягнула безкінечні ноги, до яких срібними ремінцями були прив’язані туфлі на платформі, й закурила «мальборо лайт».
— Боже, не віриться, що ти — син Рокера! — видихнула вона, широко розтуляючи вуста й очі кольору хризоберилу.— Дивовижа, та й годі! Я його знаю; він нас із Луликом торік запрошував на презентацію альбому своїх найкращих гітів! І братів твоїх я знаю — Ала, Едді! Вони мені казали, що мають старшого брата в армії! Боже-боже, божевілля. Бріоні, ти скінчила там? — з притиском додала К’яра.
Візажистка напрочуд ретельно збирала інструменти свого ремесла, але тепер помітно прискорилася. К’яра мовчки курила і дивилася за нею.
— Ой, от і все,— нарешті бадьоро сказала Бріоні, закидаючи важку коробку на плече і в кожну руку беручи по валізці.— Побачимося, К’яро. Бувай,— додала вона в бік Страйка і пішла.
— Цікава як не знати хто, ще й пліткарка,— пояснила Страйкові К’яра. Вона відкинула назад довге біляве волосся, переклала кобилячі ноги і спитала: — А ти з Алом й Едді часто бачишся?
— Ні,— відповів Страйк.
— А твоя мама,— провадила К’яра незворушно, випускаючи дим з кутика вуст,— вона ж у тебе легенда. Знаєш, позаминулого сезону Баз Кармайкл робив колекцію, яка називалася «Суперґрупі», і музами його були Бебе Б’юел і твоя мама. Спідниці-максі, сорочки без ґудзиків, чоботи.
— Гадки не мав,— озвався Страйк.
— Ой, там таке було... Знаєш цю класну цитату про сукні від Оззі Кларка, мовляв, чоловіки їх любили, бо дуже легко було їх типу розхристати і взути дівчину? Ото була епоха твоєї мами.
К’яра знову відкинула волосся з очей і уважно глянула на нього — не з холодним, образливим оцінюванням Тенсі Бестиґі, а ніби з відвертою, відкритою цікавістю. Страйкові важко було зрозуміти, чи вона щира, чи грає роль; її краса затуманювала очі, мов густе павутиння, крізь яке годі було чітко розгледіти її саму.