— Як ти сама гадаєш — ви були з Лулою близькі?
— О Боже, так, дуже близькі, вона мені все розповідала.
— Кілька людей сказало мені, що вона неохоче довіряла людям. Боялася, що її приватні зізнання потраплять до преси. Мені казали, що вона навіть випробовувала друзів, перевіряла, чи може їм вірити.
— О так, Лулі стала трохи параноїдальною після того, як її справжня мама почала продавати журналістам оповідки про неї. Вона, власне, питала у мене,— додала К’яра, змахнувши цигаркою,— чи казала я комусь, що вона знову з Еваном. Та ну! Як би вона взагалі це утримала в секреті? Про це всі патякали. Я їй сказала тоді: «Лулі, гірше, ніж коли про тебе говорять, буває лише, коли про тебе не говорять». Це Оскар Вайлд,— поблажливо додала вона.— Але Лулі не любила цей бік слави.
— Ґі Соме вважає, що Лула не повернулася б до Дафілда, якби Ґі не виїхав з країни.
К’яра глянула у бік дверей і заговорила тихше:
— Ґі міг таке сказати. Він дуже переймався безпекою Лулі. Він її обожнював, дійсно дуже любив. І гадав, що Еван їй зашкодить, але правду кажучи, він просто не знає справжнього Евана. Еван, звісно, кінчений, але людина непогана. Він нещодавно їздив провідати леді Бристоу, і я спитала: «Еване, та нащо ж ти піддаєш себе таким тортурам?» Бо родина Лулі його, щоб ти знав, ненавидить. І знаєш, що він мені відповів? «Я просто хочу поговорити з людиною, якій без неї так само погано, як і мені». Боже, як це сумно!
Страйк прокашлявся.
— Преса так накинулася на Евана, і це так несправедливо! Нічого у нього не виходить зробити правильно.
— У ніч, коли померла Лула, Дафілд заходив до тебе, так?
— Ось, і ти туди ж! — обурилася К’яра.— Навигадували, ніби ми з ним там злягалися чи що! Він не мав грошей, його водій десь зник, тож він пішки пішов через Лондон, щоб просто прилягти у мене. Спав на дивані. І коли надійшли новини, ми почули їх разом.
К’яра піднесла цигарку до повних вуст і затягнулася, дивлячись у підлогу.
— Це був просто жах. Ти не уявляєш. Жах. Еван просто... о Боже мій. А тоді,— додала вона ледве чутним шепотом,— всі на нього накинулася. Коли Тенсі Чиллінгем сказала, що чула сварку. Преса просто з ланцюга зірвалася. Божевілля.
Вона підвела очі на Страйка і прибрала волосся з обличчя. Жорстке верхнє світло підкреслювало її ідеальні риси.
— Ти не знайомий з Еваном, авжеж?
— Ні.
— А хочеш познайомитися? Тоді поїхали. Він казав, що сьогодні буде в «Юзі».
— Було б чудово.
— Ну й супер. Ходім.
Вона зіскочила зі столу і гукнула у відчинені двері:
— Ґі, котику, можна я сьогодні піду в цій сукні? До «Юзі»?
До кімнатки увійшов Соме. Його очі за окулярами були втомлені.
— Гаразд. Дивися, щоб тебе сфотографували. Якщо зіпсуєш — я твою худу білу дупцю затягаю по судах.
— Нічого я не зіпсую. Я хочу познайомити Корморана з Еваном.
К’яра закинула цигарки до своєї величезної сумки, де, вочевидь, лежав одяг, у якому вона була удень, і завдала її на плече.
На підборах вона була на дюйм вища за детектива. Соме глянув на Страйка, і його очі звузилися.
— Дай цьому засранцеві доброго прочухана.
— Ґі! — випнула губи К’яра.— Не будь жахливий.
— А ви, юний пане Рокбі, пильнуйте,— додав Соме зі звичною стервозністю.— К’яра у нас страшна хвойда, авжеж, любонько? І схожа на мене. Любить здорованів.
— Ґі! — удавано жахнулася К’яра.— Ходімо, Корморане. На мене чекає водій.
8
Страйк був попереджений і навіть близько не так здивувався, побачивши Кірана Коловас-Джонса, як здивувався той, побачивши його. Коловас-Джонс тримав відчиненими дверцята для пасажира, і світло з машини ледь осявало його обличчя, але Страйк помітив мимолітну зміну виразу на його обличчі, коли Коловас-Джонс угледів супутника К’яри.
— Добривечір,— привітався Страйк, обходячи машину і відчиняючи дверцята з іншого боку, щоб сісти поруч з К’ярою.
— Кіране, ти ж уже знайомий з Кормораном, так? — спитала К’яра, забираючись у машину. Сукня ледь-ледь прикривала стегна.
Страйк аж ніяк не був певний, що під сукнею на ній щось є. У білому комбінезоні вона точно була без бюстгальтера.
— Привіт, Кіране,— привітався Страйк.
Водій кивнув Страйкові у дзеркало заднього огляду, але нічого не сказав. Він поводився строго професійно — чого, як здогадувався Страйк, за відсутності детективів не робив.