— Що у тебе за парфуми?
К’яра піднесла йому до носа зап’ясток.
— Новий витвір Ґі,— повідомила вона.— Називається «Eprise» — по-французькому «шалено закоханий», знаєш?
— Так,— озвався Страйк.
Повернувся з напоєм у руці Дафілд, розтинаючи юрму, що тягнулася до нього, захоплена його аурою. Його ноги у тісних джинсах нагадували два чорні троси, а очі в темних колах були ніби у П’єро, що став поганцем.
— Еване, котичку,— почала К’яра, коли Дафілд знову сів.— Корморан розслідує...
— Він тебе з першого разу почув,— перебив її Страйк.— Не треба.
Він був певен, що актор і це теж почув. Дафілд швидко пив, кидаючи якісь репліки до групи.
К’яра відпила від свого коктейлю, потім посмикала Дафілда.
— Як там твій новий фільм, сонечко?
— Чудово. Супер. Наркодилер зі схильністю до суїциду. Навіть і грати не треба.
Всі усміхнулися, крім самого Дафілда. Він побарабанив пальцями по столу, смикаючи ногами у такт.
— Нудно щось,— оголосив він. Глянув на двері, а група дивилася на нього, відверто благаючи, зрозумів Страйк, щоб їх запросили поїхати з ним.
Дафілд глянув на К’яру, тоді на Страйка.
— Поїдете до мене?
— Супер! — скрикнула К’яра і, кинувши котячий погляд переможниці на брюнетку, одним ковтком допила коктейль.
Тільки-но вони вийшли з ВІП-зони, як до Дафілда підбігло двійко п’яних дівчат; одна задерла майку і попросила його розписатися у неї на грудях.
— Не треба цієї вульгарності, любонько,— відповів Дафілд, відтісняючи її.— Кікі, ти маєш машину? — гукнув він через плече, прокладаючи шлях крізь натовп і не зважаючи на крики й на пальці, що тицяли в нього.
— Так! — гукнула К’яра у відповідь.— Подзвоню йому. Корморане, котику, де мій телефон?
Страйк подумав, що папараці по-своєму сприймуть спільний вихід К’яри й Дафілда з клубу. К’яра кричала в «айфон». Ось вони дісталися виходу; К’яра сказала:
— Чекайте, він напише есемеску, коли під’їде під двері.
І вона, і Дафілд здавалися знервованими, зібраними, самокритичними, ніби спортсмени, що готуються вийти на стадіон. Потім телефон К’яри тихо задзижчав.
— Так, він на місці,— повідомила вона.
Страйк відступив, щоб пропустити їх з Дафілдом, тоді швидко рушив до переднього пасажирського сидіння, поки Дафілд оббігав машину серед сліпучих спалахів і криків натовпу і сідав на заднє сидіння поруч з К’ярою, якій допоміг зайти у машину Коловас-Джонс. Страйк ляснув передніми дверцятами, змусивши відскочити двох чоловіків, які кадр за кадром клацали Дафілда й К’яру.
Коловас-Джонсу знадобилося неймовірно багато часу, щоб повернутися на водійське місце; нутрощі «мерседесу» здавалися Страйкові аеродинамічною трубою, водночас замкненою і відкритою новим спалахам. Об’єктиви притискалися до вікон; з темряви випливали ворожі обличчя, перед непорушною машиною металися темні постаті. За спалахами коливався натовп-черга — всі цікаві, збуджені.
— Та поїхали вже, щоб тебе! — закричав на Коловас-Джонса Страйк, і той запустив мотор. Папараці, що перекривали шлях, розступилися, продовжуючи клацати камерами.
— Бувайте, покидьки,— сказав із заднього сидіння Еван Дафілд, коли машина зрушила з місця.
Але фотографи бігли за автівкою, з обох боків спалахували камери; все Страйкове тіло зросилося потом, він раптом повернувся на жовту ґрунтову дорогу, у тряский «вікінг», до звуків, що нагадували виляски в повітрі Афганістану, побачив юнака, що біг геть від дороги, тягнучи маленького хлопчика.
Без задньої думки Страйк тоді заволав «Гальмуй!», кинувся вперед і схопив Анстиса, який два дні як став батьком і сидів просто за водієм; останнє, що він пам’ятав, це протестуючий крик Анстиса і металеве «бум!», яке відкинуло його на задні дверцята, а тоді «вікінг» розірвало з оглушливим брязкотом, і світ затягнув серпанок болю й жаху...
«Мерседес» завернув за ріг і виїхав на майже порожню дорогу; Страйк зрозумів, що напружився до болю у м’язах литки, яку ще мав. У бічному дзеркалі він помітив двох мотоциклістів, кожний з яких мав пасажира і гнався за ними. Принцеса Діана, тунель у Парижі; «швидка» забирає тіло Лули Лендрі, камери на ходу притискаються до темної шибки; ці два образи постали в уяві Страйка, поки машина мчала темними вулицями.
Дафілд запалив цигарку. Краєм ока Страйк помітив, як насупився на свого пасажира у дзеркало заднього огляду Коловас-Джонс, але змовчав. За мить чи дві К’яра почала щось шепотіти до Дафілда. Страйк, здається, почув своє ім’я.