— Будемо говорити далі?
— Про Лулу? Говори, коли хочеш. Я не знаю, що ще зможу тобі розповісти. У мене інформації більше немає.
— Чому ви розійшлися з Лулою? Я про перший раз. Що сталося в «Юзі» — зрозуміло.
Краєм ока він побачив обурений К’ярин жест: вочевидь, «м’якіше» не вийшло.
— А це ще в біса тут до чого?
— То все важливі речі,— відповів Страйк.— Вони дають картину подій у її житті. І можуть пояснити, чому вона вкоротила собі віку.
— Ти ж наче убивцю шукаєш?
— Я шукаю істину. Тож чому ви розійшлися першого разу?
— Та до чого воно тут, чорт забирай? — вибухнув Дафілд. Як і очікував Страйк, він мав буйний і нестриманий норов.— Ти хочеш мене зробити винуватим у тому, що вона стрибнула з балкона? Тупа твоя голова, та до чого тут причини, з яких ми порвали першого разу? Це було аж за два місяці до її смерті! Чорт, та я сам можу назватися детективом і питати всяке лайно собаче. Мабуть, гарно можна заробити на безмозких клієнтах, га?
— Еване, припини,— сказала К’яра, якій явно стало незатишно.— Ти казав, що хочеш допомогти...
— Та хочу, але чи це не занадто?
— Якщо не хочеш говорити, без проблем,— сказав Страйк.— Ти тут жодних зобов’язань не маєш.
— Мені нема чого ховати, це просто особисте, второпав? Ми розійшлися,— закричав він,— через наркоту і через те, що її друзі й рідня вливали їй у вуха отруту про мене, а ще вона нікому не довіряла через довбану пресу, зрозуміло? Через весь той тиск.
Дафілд скрутив руки у тремкі кулаки і притиснув до вух, мов навушники.
— Тиск, довбаний тиск, ось чому ми розійшлися.
— Ти у той час багато вживав наркотиків, так?
— Так.
— І Лулі це не подобалося?
— Їй усі довкола дзижчали, що це їй не подобається, розумієш?
— Хто, приміром?
— Приміром, родина, клятий Ґі Соме. Педик дрібний.
— Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що через пресу вона нікому не довіряла?
— Чорт, а не очевидно? Ти хіба не в курсі, тобі твій старий не казав?
— Я про свого батька ні біса не знаю,— холодно відповів Страйк.
— Ну, друже, її телефон прослуховували, від цього трохи незатишно,— маєш таку-сяку уяву? Вона почала параноїти, що люди торгують інформацією про неї. Намагалася пригадати, що казала по телефону, що не по телефону, хто міг те все продати газетярам і так далі. У неї дах поїхав.
— Вона звинувачувала тебе у продажу інформації?
— Ні,— огризнувся Дафілд, а тоді додав таким самим ядучим тоном: — Так, іноді. Звідки вони знали, що ми йдемо туди, звідки вони знають, що я тобі сказала, тощо, тощо... Я їй казав, що слава — це отакі, бляха, речі, але вона собі думала, що можна і рибку спіймати, і рук не замочити.
— А ти не продавав інформацію про неї пресі?
Страйк почув, як засичала, втягуючи повітря, К’яра.
— Ні, не продавав,— тихо відповів Дафілд, поглянувши Страйкові в очі й навіть не зморгнувши.— Не продавав, чорт забирай. Уторопав?
— Ви надовго розійшлися?
— На два місяці, не більше й не менше.
— І знову зійшлися десь за тиждень до її смерті?
— Так. На вечірці у Мо Іннеса.
— А за дві доби уже провели церемонію? У будинку Кербері в Котсволді?
— Так.
— Хто знав про цю церемонію?
— То було спонтанно. Я купив браслети, і ми її провели. Це було так гарно, друже.
— Страшенно гарно,— сумною луною озвалася К’яра.
— Але преса довідалася дуже швидко — тож хтось їм мав розповісти, так?
— Гадаю, що так.
— Ваші телефони більше не прослуховували, авжеж? Ви змінили номери.
— Гадки не маю, чи їх прослуховували. Акул пера поспитай, то їхня робота.
— Вона не казала тобі, що шукає батька?
— Він же помер... а, ти про справжнього? Так, вона ним цікавилася, але там був глухий кут, розумієш? її мати не знала, хто він був.
— І Лула не казала тобі, чи вдалося щось розкопати?
— Вона намагалася, але нічого не вийшло, тож вона вирішила записатися на курс африканських студій. Знайшла собі татка — весь клятий африканський континент. То Соме її підбурив, вічно він воду мутив.
— Яким чином?
— Годилося все, що могло відвернути її увагу від мене. Все, що поєднувало їх. Коли йшлося про неї, він перетворювався на страшенного власника. Він був у неї закоханий. Так, я знаю, що він педик,— нетерпляче додав Дафілд, коли К’яра почала заперечувати,— але це не перший педик, який через свою подружку починає божеволіти. Він трахне будь-кого, аби чоловік, але її з поля зору боявся випустити. Влаштовував істерики, якщо Лу не хотіла його бачити, не волів, щоб вона працювала на інших. Він мене ненавидить до глибини душі. Та й викуси, лайно мале. Зводив Лу з Дібі Макком. Якби вони переспали, ото б він на тому заробив! Якби вона кинула мене. Він би був в курсі всіх деталей, змусив би Лу їх познайомити, щоб його мотлох фоткали на тому бандиті. Цей Соме не дурний. Він повсякчас використовував її заради бізнесу. Хотів, щоб вона йому обходилася дешево чи на дурняк, а вона й велася.