Можливо, вона єдина знає, що Корморан Страйк не там, де має бути. Може, подзвонити йому на мобільний? А якщо він не візьме слухавки? Скільки годин слід почекати, перш ніж заявити у поліцію? їй на думку спало, що можна подзвонити Метью на роботу і спитати поради, але Робін відкинула цей варіант. Вони з Метью посварилися, коли Робін пізно прийшла додому, бо забирала п’яного Страйка з «Тоттенгему» і вела до офісу.
Метью знову сказав, що вона наївна, легковірна і готова схопитися за будь-яку історію про бідного-нещасного; що Страйк просто хоче мати секретарку задешево і вдається до емоційного шантажу, щоб досягнути цієї мети; що, мабуть, немає ніякої Шарлотти, а це просто такий екзотичний план завоювати співчуття і послуги Робін. Далі Робін розсердилася і заявила, що коли хтось і шантажує її, то це Метью, який постійно нарікає, що вона заробляє мало грошей, що не тягне свою лямку. Йому не видно, що їй подобається працювати у Страйка? Він, бухгалтер бездушний, не думав, що їй бридко й думати про нудну роботу у відділі кадрів? Метью жахнувся, тоді почав вибачатися (зоставивши за собою право критикувати Страйкову поведінку); але Робін, зазвичай зговірлива й дружня, лишилася холодною і розлюченою. Мир, укладений наступного ранку, сочився ворожістю, а надто з боку Робін.
Тепер, коли вона в тиші дивилася на телефон, злість на Метью почасти звернулася і на Страйка. Де він? Що робить? Нащо підтверджує своєю поведінкою звинувачення у безвідповідальності? Вона тут сидить, усе на ній, а він десь ганяється за своєю колишньою, забувши про їхню справу...
...про свою справу...
Кроки на сходах; Робін здалося, що вона впізнає ледь помітну непевність Страйкової ходи. Вона чекала, злісно дивлячись на сходи, поки не впевнилася, що людина піднімається нагору; тоді рішучо розвернула крісло до монітора і знову почала клацати клавішами, хоча її серце калатало.
— Доброго ранку.
— Привіт.
Вона побіжно глянула на Страйка, не відриваючись від друкування. Він здавався утомленим, неголеним і на диво добре одягненим. Робін негайно утвердилася в думці, що він ходив до Шарлотти миритися і, схоже, успішно. В наступних двох її реченнях була купа одруківок.
— Як справи? — поцікавився Страйк, помітивши стиснуті щелепи і холодність секретарки.
— Нормально,— відповіла Робін.
Вона мала намір покласти перед ним ідеальний звіт, а тоді з крижаним спокоєм обговорити своє звільнення. Можливо, варто запропонувати йому найняти іншу тимчасову секретарку вже цього тижня, щоб Робін встигла навчити свою наступницю управляти офісними справами.
Страйк, чия чорна смуга в житті фантастичним чином обірвалася кілька годин тому і який почувався майже щасливим — як ніколи за багато місяців, з нетерпінням чекав на зустріч зі своєю секретаркою. Він не мав наміру довіряти їй повний звіт про свої нічні походеньки (надто про ту частину, що майже зцілила його пошарпане еґо), оскільки в таких питаннях інстинктивно тримав язика за зубами, а ще — сподівався хоч трохи відновити кордони, зруйновані надмірним споживанням темного пива. Він планував, звісно, виголосити пишну промову з вибаченнями за свою позавчорашню поведінку, запевненнями у вдячності й переліком усіх цікавих висновків, які він зробив на основі вчорашніх співбесід.
— Чаю? — спитав він.
— Ні, дякую.
Він глянув на годинник.
— Я всього на одинадцять хвилин запізнився.
— Ти сам вирішуєш, коли приїхати. Ну, тобто,— дала задній хід Робін, бо її тон звучав якось аж надто ворожо,— не моя справа, що ти... коли ти приїжджаєш на роботу.
Вона подумки відрепетирувала кілька втішних, великодушних відповідей на Страйкові уявні вибачення за позавчорашню пиятику, але тепер його поведінка здавалася неприємно позбавленою сорому чи жалю.
Страйк узявся за чайник і чашки і за кілька хвилин поставив біля неї гарячущий чай.
— Я ж сказала, я не...
— Можеш на хвильку відірватися від того важливого документа? Маю тобі дещо сказати.
Робін зберегла звіт кількома натисками клавіш і розвернулася до нього зі складеними на грудях руками. Страйк сів на старий диван.
— Я хочу вибачитися за свою поведінку позавчора.
— У цьому немає потреби,— мовила Робін тихим, здавленим голосом.
— Ні, є. Я не пам’ятаю, що робив. Сподіваюся, нічого огидного.
— Нічого такого.
— Мабуть, ти зрозуміла суть справи. Моя колишня наречена заручилася зі своїм давнім бойфрендом. Їй знадобилося три тижні, щоб надягнути іншу обручку. Це лише фігура мовлення — я їй так і не купив обручки. Не мав грошей.