— Та ну? Ота рожева хрінь, що вона носила, коштує півтори тисячі фунтів.
Запала коротенька пауза.
— Їй, мабуть, Лендрі подарувала шубу,— сказав Вордл.
— Якщо так, то вона примудрилася купити їй річ, яка у січні ще не продавалася.
— Лендрі була моделлю, мала потрібні знайомства... та дурня це, лайно собаче! — гаркнув Карвер, ніби сам себе розлютивши.
— Нащо,— сказав Страйк, нахиляючись уперед, у міазми, що оточували Карвера,— Лула Лендрі поїхала у ту крамницю, щоб провести там усього п’ятнадцять хвилин?
— Поспішала.
— Нащо взагалі туди їхати?
— Не хотіла підводити подружку.
— Через неї Рошель довелося їхати через усе місто —дівчині без хати і без грошей, яку Лула зазвичай після зустрічі завозила додому на машині з водієм; а того дня Лула завела її до примірочної, а за п’ятнадцять хвилин пішла — і хай дістається додому як хоче.
— Вона була зіпсуте стерво.
— Коли так, навіщо взагалі було приїздити? Бо воно було того варте, вона мала якусь ціль. А якщо не вважати її зіпсутим стервом, то, мабуть, вона була на емоціях і тому поводилася не як зазвичай. Є живий свідок того, що Лула по телефону вмовляла когось приїхати до неї на квартиру — вночі, по першій годині. Є також якийсь блакитний папірець, з яким вона зайшла до «Вашті», але якого після того ніхто не бачив — принаймні не пригадує його. Що вона з ним зробила? Що писала на задньому сидінні перед зустріччю з Рошель?
— Це міг бути просто...— почав Вордл.
— Та не був це перелік покупок,— простогнав Страйк, ударяючи по столу,— і ніхто не пише передсмертних записок за вісім годин до самогубства, і не йде після того танцювати. Вона заповіт писала, розумієте? І взяла його до «Вашті», щоб Рошель його засвідчила...
— Дур-ня! — повторив Карвер, але Страйк проігнорував його, говорячи до Вордла:
— ...а це цілком відповідає тому, що вона сказала К’ярі Портер — що все хоче лишити братові, так? Вона щойно надала цьому бажанню юридичної сили. І думала про це.
— Нащо отак зненацька писати заповіт?
Страйк завагався й сів. Карвер злостиво вишкірився до нього.
— Що — уява дала збій?
Страйк дозволив собі довге зітхання. Важка ніч після пиятики; наступна ніч, сповнена приємних шаленств; половина сандвіча з сиром і солоними огірками за дванадцять годин,— Страйк почувався виснаженим, порожнім.
— Якби я мав беззаперечні докази, то приніс би їх вам.
— Тобі відомо, що вірогідність самогубства людини, схильної до суїциду, досить висока? Рошель мала депресію. Був важкий день, вона пригадала, як вчинила її подруга, і повторила той учинок. І тут уже йдеться про тебе, друже, бо це ти переслідуєш людей і штовхаєш їх...
— ...за край, так,— погодився Страйк.— Часто це чую. За таких обставин — дуже невдалий вираз. А що там свідчення Тенсі Бестиґі?
— Страйку, та скільки ж можна? Ми довели, що вона нічого не могла чути,— відповів Вордл.— Довели, що й сумніву немає.
— Не довели,— відповів Страйк, нарешті втративши самовладання — якраз тоді, коли найменше цього чекав.— Ви всю справу побудували на одній велетенській помилці. Якби ви сприйняли Тенсі Бестиґі серйозно, якби розкололи її і змусили сказати бісову правду, Рошель Оніфаде не загинула б.
Карвер, що аж пашів гнівом, протримав Страйка ще годину. Останнім актом презирства з його боку був наказ Вордлу вивести «Рокбі-молодшого» геть з будівлі.
Вордл мовчки провів Страйка до виходу.
— Мені від тебе дещо треба,— сказав Страйк, зупиняючись біля дверей, за якими вже сутеніло.
— Друже, ти від мене вже достатньо отримав,— кисло всміхнувся Вордл.— Тепер доведеться мати справу з отим,— він великим пальцем вказав собі за спину, в бік Карвера з його норовом,— і довгенько — і все через тебе. Я тобі казав: то самогубство було.
— Вордле, якщо цього покидька не спіймати, ще двом людям загрожує смерть.
— Страйку...
— А якщо я принесу тобі докази того, що в момент падіння Лули Лендрі Тенсі Бестиґі була не в квартирі? Що була в такому місці, звідки все могла чути?
Вордл звів очі до стелі й на мить заплющив повіки.
— Якщо ти маєш докази...
— Не маю, але за кілька днів матиму.
Повз них, сміючись, пройшло двоє чоловіків. Вордл похитав головою, явно розсерджений, але не відвернувся.
— Якщо тобі щось треба від поліції, дзвони Анстису. То він перед тобою у боргу.
— Анстис мені тут не допоможе. Мені треба, щоб ти подзвонив Дібі Макку.
— Що-о?
— Ти чув. На мої дзвінки він не відповість, так? Але з тобою говоритиме: ти людина з повноваженнями, до того ж явно йому сподобався.