Він передав папірця Робін, вона мовчки взяла його і вийшла.
— Вибачте, перепрошую,— видихнув Бристоу, коли двері зачинилися.— Це не... я зазвичай не... я просто був на роботі, там клієнти...
Він кілька разів глибоко вдихнув. Через почервонілі очі схожість із кроликом-альбіносом лише посилилася. Праве коліно і досі підскакувало.
— То просто були страшні місяці,— прошепотів він, глибоко дихаючи.— Лула... потім ще мама...
У Страйка від вигляду печива слинки потекли, бо він нічого не їв, здається, уже кілька днів, та зрозуміло було, що не надто це буде співчутливо — починати їсти, поки Бристоу тут труситься і витирає очі. На вулиці кулеметом торохтів відбійний молоток.
— По смерті Лули вона геть здалася. Рак ніби перейшов у стадію ремісії, але згодом повернувся, і сказали, що тут уже нічого не вдієш. Це ж був уже другий раз. Мама вже мала зрив після Чарлі, й тато подумав, що нова дитина покращить ситуацію. Вони завжди хотіли донечку. Отримати дозвіл на вдочеріння було нелегко, але Лула була змішаної раси, таких важче влаштувати, тож,— (ще один притлумлений схлип),— її вдалося взяти. Вона завжди була г-гарна. Лулу відкрили на Оксфорт-стріт, вони там з мамою ходили по крамницях. Її запросила «Атена». То одна з найпрестижніших агенцій. У сімнадцять вона вже повний день працювала моделлю. На момент смерті коштувала десять мільйонів. Не знаю, нащо я вам це все розповідаю. Ви, мабуть, і так знаєте. Всі про Лулу знали — гадали, що знають — усе.
Він незграбно взяв чашку; руки трусилися так сильно, що кава виплеснулася на брюки з акуратними стрілками.
— Чого конкретно ви хочете від мене? — спитав Страйк.
Бристоу непевно поставив чашку на стіл, потім міцно зчепив долоні.
— Кажуть, що моя сестра наклала на себе руки. Я в це не вірю.
Страйк пригадав кадри з телевізора: у спалахах фотокамер виблискує на ношах чорний мішок для трупів, який вантажать у «швидку»; біля машини, яка вже починає від’їжджати, юрмляться фотографи, зазирають камерами у темні вікна, на чорному склі відбиваються білі спалахи. Про смерть Лули Лендрі Страйк знав навіть більше, ніж хотів би, — й те саме можна сказати про кожнісіньку розумну істоту в Британії. Коли тебе зусібіч бомбардують інформацією, мимоволі стає цікаво, а потім не встигаєш спам’ятатися — і ти вже настільки обізнаний і сформував таку чітку думку про події, що, мабуть, у присяжні в цій справі тебе вже брати не можна.
— Але ж розслідування було, так?
— Так, але детектив, який вів цю справу, від самого початку був переконаний, що йдеться про самогубство — почасти тому, що Лула вживала літій. Він стільки всього проігнорував, що про це навіть в інтернеті писали,— Бристоу бездумно тицьнув пальцем на голий стіл Страйка, де мав би стояти комп’ютер.
У двері постукали — чисто символічно — й одразу відчинили; увійшла Робін, передала Страйкові згорнуту записку і вийшла.
— Перепрошую, ви не проти? — спитав Страйк.— Я чекав на цю записку.
Він розгорнув папірець на колінах, щоб Бристоу бува не побачив літери крізь папір, і прочитав:
Лулу Лендрі удочерили сер Алек і леді Івет Бристоу, коли їй було чотири. Вона зростала Лулою Бристоу, але для модельної кар’єри обрала дівоче прізвище матері. Має старшого брата Джона — адвоката. Дівчина у приймальні — подружка містера Бристоу і секретарка у його фірмі. Вони працюють у конторі «Лендрі, Мей і Патерсон», яку заснував дідусь Джона й Лули по материнській лінії. На фотографії Джона Бристоу на сторінці фірми саме той чоловік, з яким ви зараз спілкуєтеся.
Страйк зібгав записку і кинув її у кошик у себе під ногами. Він був вражений. Джон Бристоу зовсім не божевільний, а йому — Страйку — прислали тимчасову секретарку, ініціативнішу та грамотнішу за всіх, з ким він працював.
— Перепрошую, продовжуйте,— сказав він до Бристоу.— Ви говорили про розслідування?
— Так,— відповів Бристоу, промокаючи кінчик носа мокрим носовичком.— Власне, я не заперечую, що Лула мала проблеми. Мамі вона справді влаштувала пекло. Почалося все приблизно тоді, коли помер батько... ви, мабуть, у курсі, бачить Бог, у пресі про це достатньо писали... Її вигнали зі школи за наркотики, вона втекла до Лондона, мати знайшла її у наркоманському кублі; від наркотиків у Лули посилилися психічні проблеми, потім вона втекла з реабілітаційного центру — суцільні сцени та драми. Врешті-решт стало зрозуміло, що в Лули біполярний розлад, їй прописали правильне лікування, і відтоді вона нормально почувалася, коли приймала свої ліки — навіть і не здогадаєшся, що щось не так. Навіть коронер підтвердив, що вона вживала ліки, це засвідчив розтин.