Втомлений і в кепському гуморі, Страйк і на Робін переніс — несправедливо — свою загальну роздратованість жінками, які не хочуть дати чоловікові спокій. Він подумав, що краще піти з нотатками до «Тоттенгему», де можна буде спокійно посидіти й поміркувати, і ніхто не відриватиме й не діставатиме його питаннями.
Зміну атмосфери Робін відчула дуже гостро. Зрозумівши мовчання Страйка, який жував свій сандвіч, як натяк, вона струсила з себе крихти і швидко й відсторонено переказала йому зміст ранкових повідомлень.
— Дзвонив Джон Бристоу — лишив номер мобільного Марлен Гіґсон. Також він домовився з Ґі Соме, який може зустрітися з вами у четвер о десятій ранку у своїй студії на Бланкетт-стріт, якщо вам зручно. Це у Чизику, біля Стренд-он-зе-Грін.
— Чудово. Дякую.
Решту дня вони майже не розмовляли. Більшу частину цього часу Страйк провів у пабі й повернувся за десять п’ята.
Ніяковість у їхньому спілкуванні нікуди не зникла, і вперше Страйк був радий, коли Робін пішла.
Частина четверта
Optimumque est, ut volgo dixere, aliena insania frui.
І найкращий план, як казали люди, полягав у тому, щоб скористатися чужою нерозсудливістю.
Пліній Старший, «Historia Naturalis»
1
Зранку перед візитом до Ґі Соме Страйк зайшов до Студентської спілки помитися і вдягнувся з надзвичайною ретельністю. З сайту дизайнера він дізнався, що той просуває придбання й носіння штанів із зістареної шкіри, краваток з металевої сітки й головних уборів, що вигляд мали такий, ніби від старого чорного капелюха відрізали верх. З невиразного відчуття протесту Страйк одягнув звичайний зручний темно-синій костюм, той самий, що й на обід у «Кіпріані».
Потрібна йому студія розміщувалася у складському приміщенні дев’ятнадцятого століття, яке стояло на північному березі Темзи. Мерехтіння річкової води сліпило Страйкові очі, поки він шукав вхід, ніяк не позначений; узагалі не було жодної вивіски, що повідомляла би про призначення будівлі.
Нарешті він знайшов непомітний, без жодних позначок дзвінок, і двері автоматично відчинилися зсередини. В аскетичному, але просторому коридорі було прохолодно: працював кондиціонер. З дзвоном і цокотом у коридор вийшла дівчина з помідорно-червоним волоссям, з голови до ніг вбрана у чорне і вся обвішана срібними браслетами.
— О,— мовила вона, побачивши Страйка.
— У мене зустріч з містером Соме о десятій,— повідомив він їй.— Корморан Страйк.
— A,— відповіла вона.— Окей.
Вона знову зникла там, звідки прийшла. Чекаючи, Страйк набрав номер Рошель Оніфаде, як робив разів по десять щодня після їхньої зустрічі. Відповіді не було.
Минула ще хвилина, і до Страйка раптом вийшов невисокий чорношкірий чоловік, який тихо, по-котячому ступав на гумових підошвах черевиків. Він підкреслено вихиляв стегнами, але верхня частина тіла лишалася майже нерухомою — тільки плечі злегка рухалися у такт, а руки майже застигли.
Ґі Соме був майже на фут нижчий за Страйка і мав хіба соту частку його жиру. Перед тісної чорної футболки, в яку був убраний дизайнер, прикрашали сотні крихітних срібних шпичаків, які складалися у тривимірне зображення Елвіса — ніби це конструктор зі шпильок. Ще більше бентежило око те, що під тісною лайкрою рухалися кубики міцного пресу. Вузькі сірі джинси Соме прикрашали тонкі фіолетові смуги, а кросівки були зроблені з чорної замші й лакованої шкіри.
Обличчя дизайнера дивно контрастувало з його підтягнутим, худим тілом, бо рясніло надмірними округлостями: очі були витрішкуваті, майже риб’ячі, дивилися мало не з боків голови. Щоки — круглі сяйливі яблучка, рот — повногубий овал; маленька голова здавалася майже ідеально сферичною. Соме вигляд мав такий, ніби його вирізьбив з м’якого чорного дерева майстер, який знудився власним хистом і вирішив удатися до гротеску.
Він простягнув руку, ледь ворухнувши зап’ястком.
— Так, бачу часточку Джонні,— прокоментував він, вдивляючись у Страйкове обличчя; його голос звучав манірно, з ледь відчутним кокнійським акцентом.— Але набагато м’ясистішу.
Страйк потиснув простягнуту руку. Пальці Соме були на диво сильні.
Знову придзвеніла червонокоса дівчина.
— Труді, я найближчу годину буду зайнятий,— повідомив їй Соме.— Принести мені чаю і випічки, дорогенька.