Він аж гепнув склянкою об стіл і, підтримуючи правий лікоть лівою долонею, знову жадібно затягнувся цигаркою.
— Жоден чоловік з таким, як Дафілд, не миритиметься. Тільки жінки. Як на мене, то якийсь перекручений материнський інстинкт.
— Гадаєте, він здатен на вбивство?
— Та авжеж! — відповів Соме так, ніби то було очевидно.— Звісно, здатен. Усі ми, коли так подумати, на це здатні, тож чому Дафілд має бути винятком? У нього менталітет дванадцятирічного хулігана. Легко можу уявити, як він ото розлютився, влаштував істерику, а потім...
Рукою без цигарки він зобразив, як із силою когось штовхає.
— Я одного разу бачив, як він на неї горлав. Торік на вечірці після мого шоу. Я втрутився, сказав: ану на мене погорлай. Я, може, трішки педикуватий,— круглощоке обличчя Соме набуло рішучого виразу,— але проти того наркоші кінченого стати не побоюся. Він і на похороні її поводився як козел.
— Правда?
— Ага. Вештався там з ніякою пикою. Жодної поваги. Я сам наївся транквілізаторів, а то б сказав йому, що до чого. Вдавав, що вбитий горем, прикидайло мале.
— Ви ніколи не вірили, що то суїцид?
Дивні вирячені очі Соме втупилися у Страйка.
— Ніколи. Дафілд каже, що в масці вовка поїхав до дилера. Це що в біса за алібі таке? Сподіваюся, ти його розробляєш. Сподіваюся, тебе не засліпив його, бляха, зірковий статус, як ту поліцію.
Страйк згадав, що казав про Дафілда Вордл.
— Не думаю, що вони були такі вже засліплені.
— Тоді в них більше смаку, ніж я думав,— сказав на це Соме.
— Чому ви так упевнені, що це не самогубство? Лула ж мала проблеми з психікою, так?
— Так, але ми мали угоду, як Мерілін Монро і Монтго-мері Кліфт. Ми поклялися, що коли котрийсь із нас вирішить накласти на себе руки, то подзвонить другому. Вона б мені подзвонила.
— Коли ви востаннє з нею спілкувалися?
— Вона мені дзвонила в середу, коли я ще був у Токіо,— відповів Соме.— Дурепа, вічно забувала, що там вісім годин різниці; у мене була друга ночі, я поставив телефон на режим без звуку і слухавки не взяв; вона лишила повідомлення, але воно геть не суїцидальне. От послухай.
Він опустив руку в шухляду, натиснув кілька клавіш і простягнув мобільний до Страйка.
І Лула Лендрі заговорила Страйкові просто у вухо — близька, реальна, трохи охрипла — з модним псевдококнійським акцентом: «Як ти, котику? Маю шо тобі сказати, не знаю, чи тобі сподобається, але новина — бомба. Я така щаслива, шо просто не можу не поділитися, тому ти мені подзвони, окейчик? Чекаю не дочекаюся, цьом-цьом».
Страйк віддав телефон.
— Ви їй передзвонили? Дізналися, що там за новини?
— Ні,— Соме вкрутив цигарку в попільничку і негайно потягнувся по іншу.— Японці мене тягали по зустрічах; щоразу як я збирався її набрати, через часову різницю не виходило. Хай там як... гадаю, що я знаю, про що вона хотіла сказати, і мені б воно точно не сподобалося. Я вирішив, що вона вагітна,— Соме кілька разів покивав, тримаючи у зубах свіжу цигарку; потім узяв її у руку і додав: — Узяла й залетіла.
— Від Дафілда?
— Я сподівався, що ні. Я тоді не знав, що вони знову разом. Вона б не наважилася знову з ним зачепитися, якби я був у країні; ні, дочекалася, поки я полечу до Японії, сучка підступна. Вона знала, що я його ненавиджу, і до моєї думки дослухалася. Ми з Зозулькою були мов рідні.
— Чому ви вирішили, що вона вагітна?
— Якийсь такий там був тон. Ти сам чув — така радісна... Зозулька на таке була цілком здатна, та ще й чекала б, що я так само зрадію. Спаскудила б власну кар’єру, підвела б мене, а я розраховував на її участь у кампанії моєї нової лінії аксесуарів...
— Це про той контракт на п’ять мільйонів фунтів розповідав мені її брат?
— Так, і певний, що то Бухгалтер порадив їй витрусити з мене якнайбільше,— відповів Соме, раптово розгнівавшись.— Зозулька не стала б витягати з мене останній гріш. Вона знала, що кампанія буде фантастична, і якщо вона стане її обличчям, то і для неї це буде новий рівень. Усі її асоціювали з моїми речами; її прорив відбувся тоді, коли вона знялася для «Вога» у моїй сукні. Зозулька любила мої речі, любила мене, та коли люди досягають певного статусу, їм починають казати, що вони варті більшого,— і вони забувають, хто їм допоміг піднятися, і все, справа тепер тільки у грошах.
— Ви, мабуть, гадали, що вона варта п’яти мільйонів?
— О так, я фактично розробляв асортимент під неї, тож клята вагітність була б зовсім не до речі. А я легко міг уявити, як Зозулька очманіє, коли народить дитину і не захоче її лишати. Така вже вона була людина — завжди шукала, кого б полюбити, шукала сурогат родини. Ті Бристоу її спаскудили від душі. Удочерили її як іграшку для Івет, а то найстрашніша жінка на світі.