— Чому?
— Нав’язлива. Хвора на голову. Ні на мить не спускала з Зозульки очей, щоб та бува не померла, як хлопчик, на заміну якому її купили. Леді Бристоу вічно ходила на шоу і лізла всім під ноги, аж поки зовсім не заслабла. І ще той її дядько, який мав Зозульку за болото під ногами, поки вона не почала заробляти великі гроші. Отоді він її почав трохи поважати. Ті Бристоу знають ціну грошам.
— Вони — заможна родина, так?
— Алек Бристоу лишив не так уже й багато, якщо порівнювати зі справжніми грошима. Не як у твого старого. Як вийшло,— спитав Соме, раптом звернувши розмову в інший бік,— що син Джонні Рокбі працює приватним детективом?
— Така в нього професія,— відповів Страйк.— Повернімося до теми Бристоу.
Здається, Соме не проти був, що ним командують; скоріше скидалося на те, що йому це до душі — бо незвично.
— Я тільки пам’ятаю, як Зозулька казала, що спадок Алека Бристоу здебільшого був у акціях його компанії, а «Албрис» під час рецесії добряче просів. Це ж вам не «Еппл»! Зозулька заробляла більше за всіх них разом узятих, коли й двадцять років не мала.
— А це фото,— спитав Страйк, вказуючи на дванадцятифутових «Провинних янголів»,— теж було частиною п’ятимільйонного контракту?
— Так,— кивнув Соме.— 3 цих чотирьох сумочок усе мало початися. Тут у неї в руках «Кашиль»; я їм усім дав африканські наймення на її честь. Вона була поведена на Африці. Та повія, що вона її десь викопала, її справжня мати, сказала, буцімто її батько був африканець, і Зозулька з того приводу здуріла; казала, що поїде туди вчитися, волонтерити... не будемо про те, що стара шльондра переспала з півсотнею ямайців. Африканець,— пирхнув Ґі Соме, вкручуючи недопалок у скляну попільничку,— бабці моїй цю казочку розкажіть. Та сука просто казала Зозульці те, що Зозулька хотіла чути.
— І ви вирішили використати ці фото для кампанії навіть після того, як...
— То данина! — голосно перебив його Соме.— Вона ніколи не була така гарна. То, бляха, данина їй і нам. Вона була моєю музою. Якщо ті покидьки нездатні це зрозуміти, то хай їм грець, і все тут! У нашій країні преса гірша за злочинців. Про всіх судять по собі, паскуди.
— У день смерті Лулі надіслали якісь сумочки...
— Так, то мої. Я їй надіслав одну з цих,— відповів Соме, вказуючи на фото новою цигаркою,— і тим самим кур’єром передав одяг для Дібі Макка.
— Він його замовив, чи...
— Подарунки, сонечко,— прожебонів Соме.— Добрий бізнес. Кілька кастомізованих кофт і трохи аксесуарів. Ніколи не завадить, щоб тебе прорекламувала знаменитість.
— Він носив ваші подарунки?
— Я так і не дізнався,— тихішим голосом відповів Соме.— Мав наступного дня інші біди.
— Я бачив на «Ютубі» відео, де він у кофті з такими самими шпичаками,— мовив Страйк, указуючи на груди Соме.— У вигляді кулака.
— Так, то одна з них. Мабуть, йому переслали ті речі. На одній був кулак, на іншій пістолет, а на спині — його тексти.
— Лула говорила з вами про те, що Дібі Макк житиме під нею?
— О так. Але вона якось не дуже раділа. Я їй усе казав: мала, та якби він про мене написав такі тексти, як про тебе, я б чекав під дверима голяка,— Соме випустив з ніздрів дві тонкі цівки диму, скоса поглядаючи на Страйка.— Люблю великих грубих чоловіків,— додав він.— Але Зозулька таких не любила. Ну і глянь, з ким зв’язалася. Я їй усе казав: ну от, ти все витанцьовуєш навколо свого походження, то знайди собі гарного чорного хлопця і заспокойся. Дібі був просто ідеальний; от чом би й ні? На шоу в минулому сезоні вона в мене йшла подіумом під «Страшне дівча» Дібі. «Дівчино, шо ти з себе корчиш, ти саму себе хіба шо обманула; // Будь простіша, тихша будь, бо яка із тебе в біса Лула». Дафілд ту пісню ненавидів.
Якусь мить Соме курив мовчки, роздивляючись фотографії.
— А де ви живете? Десь поблизу? — спитав Страйк, хоча відповідь уже знав.
— Ні, на Чарльз-стріт, у Кенсингтоні,— відповів Соме.— Переїхав туди того року. Від Гекні далеченько, оце вже так, але то вже була якась дурість, довелося поїхати. Надто велика колотнеча. Я виріс у Гекні,— пояснив він,— коли ще був звичайним старим Кевіном Овусу. Я змінив ім’я, коли пішов з дому. Як ти.
— Я ніколи й не був Рокбі,— сказав Страйк, ставлячи позначку у блокноті.— Мої батьки не були одружені.
— Та ми в курсі, сонечко,— озвався Соме з новим спалахом злостивості.— Я твого старого одягав для зйомки у «Роллінг стоуні» торік: тісний костюм і продавлений капелюх-казанок. Ти з ним багато спілкуєшся?