Дозвольте поділитися: на мій погляд, гарна книжка повинна задовольняти лише одну вимогу - вона повинна бути цікавою.
Заперечать: як же так! Адже вона ще повинна бути і мудрою, і тямущою, і змістовною, пізнавальною, кликати, мобілізувати, надихати. Ще купу нам різних вимог викинуть.
Заперечимо на заперечення: якщо книжка цікава, хіба цим не сказане все? Хіба цим не вичерпані відразу всі можливі характеристики? Хіба до цього треба щось додавати?
Ну давайте ж розміркуємо. Якщо книжка цікава, то чи може вона до того ж бути ще й безглуздою? Якщо цікава, то чи може бути недолугою? Беззмістовною? Порожньою? Бездушною?
Цікава книжка завжди і розумна, і мудра, і пізнавальна, і щира.
Але як же її такою зробити? Кажуть, що треба вкласти у своє творіння шматочок душі.
Ні, громадяни! Не спокушайтеся! Шматочка не вистачить!
Не жлобствуйте! Не тисніться! Не мізертесь! Не скупіться! Вкладайте її всю! Цілком! Без залишку!
А як же потім? Якщо всю душу вкладеш, з чим же залишишся?
Заспокойтеся, скептики, циніки і песимісти. Вона ж безсмертна. Вкладіть душу у своє творіння, у вас не зменшиться. Навпаки, душа ваша після того стане вищою, ширшою, глибшою і чистішою.
Цікаво, а що простіше: цікаву книжку скласти чи зняти цікавий фільм?
Тут двох думок бути не може. Щоб зняти цікавий фільм, потрібно вкласти душу і гроші. А для книжки досить однієї лише душі. Погодимося: каламар чорнила, перо з гусячого хвоста і папірус - не такі великі витрати. Правду кажучи - інвестована одна тільки душа.
І це все?
І це все.
Але й тут не так усе просто. Не кожен здатний душу свою оголити й викласти. Та не в кожного вона і є. Деякі, можливо, й хотіли б її викласти, та не можуть з причини її повної відсутності. Тому-от гарну книжку зустрічаєш зовсім не щодня. Саме тому гарну книжку за когось написати неможливо. Свою душу в чужу палітурку не втиснеш.
І коли в моїх противників вичерпуються аргументи, вони починають складати про мене брудні й мерзенні брехливі історії. Мене це засмучувало. Але доля в подруги життя дало мені дзвінку дівчинку з групи контролю. Тут її іноді запитують: у вас такий гарний акцент, ви, напевно, шведка? Так, - відповідає, - шведка, з-під Полтави. Ця мудра жінка, з якою ми недавно відзначили Рубінове весілля, мене якось заспокоїла: нехай плещуть! Нехай гучніше репетують! Нехай кричать, верещать і волають! Це ж свідчення того, що заперечити їм нічого. Це - визнання.
Віктор Суворов він же Володимир Різун 21 серпня 2011 року.