Теоретично я знав, що, приєднуючись до цієї енергії, притягуватиму до себе достаток. Принаймні думав саме так. Кумедно пригадувати події, які трапилися так багато років тому, бо в той період життя я не мав досвіду роботи з енергією. Звісно, сьогодні для мене це вже стало звичною справою, однак тоді я був молодим, наївним і сповненим упевненості в собі, що не так уже й погано, адже такі методи роботи з енергією вважають радикальними навіть нині, коли нам так багато відомо про цю науку. Насправді в той час ніхто достоту не розумів, чому це працює і чи працює взагалі14.
Я також виявив, що підсвідомість не відрізняє реальності від фантазії, що вона прийме будь-які думки та вібрації, які я резонуватиму, і працюватиме саме з цією енергією15. Такі вправи мали перетворити енергію достатку на її фізичний еквівалент; принаймні я на це сподівався. Отож щодня, щойно мені випадала така нагода, вправлявся в єднанні з енергією достатку. Насправді то було зовсім легко, і я вже розповідав цю історію у своїй книжці «Підсвідомості все підвладне», тільки не так детально і без розлогих пояснень. Наприклад, коли я їв виноград — це було єдине, що міг собі дозволити, — то казав подумки: «Поглянь, у тебе ж не одна виноградина. І не дві. У тебе багато виноградин». Промовляючи це, відчував правдивість сказаного; їх було багато, і, вимовляючи це, я ставав частиною достатку, навіть якщо в моєму житті єдиним його виявом були ці виноградини. Ви б могли посперечатися, що я так само з легкістю міг би говорити: «У мене таке безгрошів’я, що єдине, що я можу собі дозволити на вечерю, — це фрукти». І мали б рацію, бо саме такою була моя реальність, але оскільки я мав право вибору, то вирішив налаштуватися на енергію достатку. Вибір, як ви згодом дізнаєтеся, — це могутня зброя, тож за допомогою квантової сили розуму можна робити таке, що більшості людей навіть уявити складно. Здатність обирати те, про що ми думаємо, і таким чином керувати думками є творчим волевиявленням із колосальним значенням.
Я сам готував собі їжу й обігрівав хижу дров’яною піччю. Поруч із хатиною лежали дрова, які я заздалегідь порубав і склав докупи. Щоразу як виходив, аби взяти трохи полін для печі (а це було кілька разів на день), говорив собі: «Поглянь, у тебе ж не одне поліно. І не два. У тебе багато дров». Коли йшов на прогулянку, то казав: «Поглянь на це багатство краси довкола тебе. Дерева, звуки, вода, тварини: довкола так багато прекрасного». Коли я дивився на нічне небо, то нагадував собі про безліч зірок та галактик, про неосяжність усього цього. Дорогою до міста, де бував раз на тиждень, аби купити скромні пожитки першої необхідності, дивився на високі будівлі й нагадував собі про корпорації, яким вони належать, — напрочуд успішні та багаті. В уяві я ставав частиною цієї енергії та створював вібрації достатку. Я не прагнув володіти тими будинками: завдяки думкам про людей, які володіють ними, міг створювати вібрації достатку.
Уміння подумки резонувати з цими вібраціями — то не якісь фантазії, а метод роботи з енергією, яка виплітатиме павутину. Коли ми активуємо свою волю та уяву, спрямовуємо їх до певної мети, вони починають напрочуд дієво співпрацювати.
Така практика єднання з достатком, хоча на перший погляд видавалася дивною, зрештою стала для мене зовсім звичною справою. Мені подобалося робити це, і протягом дня я повсякчас вдавався до такого. Практикував щоразу, як випадала нагода, і витрачав на це зовсім мало часу. Згадував геть усі сфери свого життя. Я говорив собі, що в мене багацько друзів, удосталь здоров’я, багато знань. Єднання з достатком стало для мене звичним ділом. Насправді слово «достаток» перетворилося на моє улюблене, і я часто його згадував. Мені подобалися його звучання й відчуття, яке воно викликало, і щоразу, як уживав його, воно вібрувало всередині мене. Поглянувши на мою реальність з погляду логіки, можна було побачити, що за душею в мене ані шеляга, я не мав жодних можливостей, аніяких ідей щодо того, як можна змінити своє становище, але при цьому щодня безліч разів створював вібрації достатку. Я думав про достаток, говорив про достаток, ставав із достатком єдиним цілим… Аж ось сталася найдивовижніша річ. Усе це почало відбуватися насправді.
Спочатку в мене виникла ідея. Одного вечора я раптово усвідомив, що можу навчати інших своєї системи розвитку сили мозку. Ця ідея була настільки чіткою, резонувала з такою інтенсивністю, що я збагнув: саме цим я й маю зайнятися. Декілька перших лекцій я провів у громадських бібліотеках, маючи змогу випрацювати свої ідеї та відточити ораторську майстерність16, і вже у квітні 1978 р. я забронював конференц-залу в найпрестижнішому готелі «Імператриця» в місті Вікторія, хоч і не міг собі цього дозволити (гроші довелося позичити). Повідомлення про захід я подав до місцевої преси та представив свою концепцію охочій до знань аудиторії, яка вщерть заповнила залу. Серія моїх лекцій під назвою «Динаміка думки», що складалася з чотирьох частин, від самого початку стала напрочуд популярною, і публіка чудово зустріла її. Упродовж першого року мої виступи збирали безліч слухачів, кількість яких часто сягала за тисячу. Люди захоплювалися цією новою методологією, і я розпочав своє перше з багатьох усесвітніх турне. Гроші текли рікою.